Хто винен і що робити? Сумна соціально-політична казка на базі законодавства

Багаті теж плачуть. Так колись ми самі себе заспокоювали. Що вже говорити про бідних? Бути малозабезпеченим стало вважатись нормою, престижно, щоб щось мати від держави, і це вважається геройством – здійснити соціальну справедливість, вони крадуть – я теж. У той же час на дорогах усе більше дорогих європейських машин, джипів, дорогої сільгосптехніки у приватній власності, поїзди наповнені пасажирами, рейсів літаків усе більше, автобусні прогулянки по найкращим містам Європи, євроремонти в будинках, вже важко когось здивувати відпочинком у Єгипті, Турції, Тайланді, діти з сіл нашого району вже поступають навчатись у Польщу, Чехію, маленькі діти – і ті мають айфони, електромобілі, пенсіонери мають комп’ютери, сидять у Фейсбуцы і спілкуються з онуками, які знаходяться  за межами міста, чи навіть країни, та інше. Екзотичні фрукти та овочі круглий рік. Навіть влітку в овочевих ларьках черги, а раніше у кожного були дачі-фазенди!

Ще якісь десяток років тому про таке ми мабуть і не мріяли? Ще десяток років назад ми мріяли вигодувати  і продати порося, картоплю, пару телят, гусей, і тихенько роками  відкладували на хоч якийсь автомобіль. А хочеться усе більшого! Що може нас усіх задовольнити, щоб усі раділи життю, і хіба може таке бути? Одного задовольнить пенсія в 3 тис грн., іншого – в п’ять, а ще комусь треба не менше десяти тисяч. Їздити на «Жигулях» чи «Ладі» вже непрестижно. Вважаємо за нормальним, коли людина не працює офіційно, не сплачує податки, а має змогу купити авто і лає потім усіх за погані дороги і платну медицину та малі пенсії. Наявність 5-10 гектарів родючої землі не вважаємо за багатство.

Якоюсь гібридною у нас стала уява про життя, гібридна уява про державність і нашу роль, і відповідальність в ній! Вірніше – безвідповідальність!

Маємо присадибні ділянки, воду, сонце – це неоціненне наше багатство! Багатство у нас під ногами! В усіх країнах володіння землею – це володіння багатством! Можливо, і не дають її продавати, щоб ми не стали повноправними власниками і диктували свої вимоги по використанню землі!

Що буде з нашим суспільством ще через 10 років, чи воно буде взагалі за такими, нами утвореними неписаними гібридними правилами життя? Чи буде у нас взагалі своя країна, на скільки оця гібридна війна та наша безвідповідальність відкине нас назад?

А хіба так вже погано ми живемо і постійно шукаємо винних? Можливо, нам треба обирати нову філософію життя?Давайте згадаємо минуле, яке було все ж продумане і логічне. Соціальний захист і підтримка  утворювався сім’єю, родиною, спільним проживанням, віковою життєвою мудрістю, жорсткою історією голодоморів і репресій, законами Божими.

В минулому завжди були заможні сім’ї і бідніші, усе складувалось від того, яка була сім’я, чи були сини, невістки, які вони були господарі, не хворіли і працювали. Жили сім’ями, допомагали одне одному, доглядали стареньких та немічних, дітей. А наразі, батьки побудували у 90-х будинки для великої сім’ї, для сина чи доньки, а ті подалися до міста чи в іншу країну. А батькам важко і дорого утримувати великий будинок, який вже переписано чи звісно буде переписано на дітей, а за допомогою йдуть до держави і лають державу за те, що той будинок стало важко утримувати, дорогі комунальні послуги!

Кажуть, погана держава, немає роботи і треба кудись їхати на заробітки, – та завжди їхали, навіть коли у колгоспі було повно роботи, а їхали на заводи, великі будівництва, служити за контрактом в міжнародних місіях, працювали в морі. А зараз вже їдуть не лише для того, щоб заробляти, а й щоб жити в нормальному середовищі, де люди живуть по правилам, по законам, платять податки, бо наше життя та звички стали нам самим незрозумілими. Наші люди швидко приймають правила життя по законам та громадського порядку іншої держави, бо там логіка, здоровий глузд, відеокамери, і тому жити безпечно, є соціальні гарантії, стабільність. Є держави, де не продається спиртне в магазинах взагалі, а лише в барах під контролем та відповідальністю утримувачів закладу. І там чітко знають свою ринкову трудову  ціну і свій можливий рівень доходів, і ні на кого не нарікають, знають що обвести податкове чи трудове, міграційне законодавство неможливо – відразу штраф, суд, депортація, що потрібні лише кваліфіковані робітники. Німці , наприклад, не ходять в гості один до одного без попереднього погодження та попередження, бо то є втручанням у приватне життя та незаплановані витрати. Тому й порядок там, бо жорсткі закони спільного існування, відповідальності, логіки, економії!?

Ми ж хочемо жити так, як в «Європі», з соціальними гарантіями та розвиненою інфраструктурою, та не хочемо платити податки, думати про економію, тримати кошти в банківських установах та вести безготівкові розрахунки, хочемо  працювати втемну, але мати безкоштовну освіту, медицину, гарну пенсію, хочемо жити без нормального кордону, щоб заробляти на контрабанді,  і ні за що не відповідати! Хтось хоче «Сталіна» для наведення порядку, але, щоб не для себе!

Наша пропозиція –  де і  як кому хочеться жити – як в Росії, Польщі, Білорусії, Чехії, Америці – туди і їдьте: чемодан-вокзал! Залиште Україну в спокої, це країна для обраних! Мабуть не усі її розуміють! Або живіть і поважайте її історію, іі надзвичайність, збагачуйте її, або обирайте собі кращі країни як для роботи, так і для життя! Хто тут живе – не може страждати від чиїхось забаганок, і ніхто не може змінити життя іншій людині, як це зробили в ЛНР, ДНР, де багатьом людям довелось виїхати, покинувши усе майно!

В останні роки після Майдану з’явилась «свобода слова», до якої ми не звикли, але, начебто, завжди хотіли. Народ розбуркався. Пішло багато інформації, яка раніше контролювалась. І з’ясувалось, що ми дуже легко піддаємося дресурі – маніпуляціям. Людям хочеться чути, що вони гарні, а політики – погані. І стали політики лити бруд один на одного через свої канали, щоб показатись електорату хто кращий, особливо це збільшується перед виборами , і називають це новини, розслідування, ток-шоу, політична пропаганда,  і ще казна-що. А тут ще й соціальні мережі, фірми ботів, бо продавати «грязну» але цікаву незвичну, часто надуману або перекручену  інформацію чи фейки – дуже грошова справа. І з екранів телевізорів рікою тече інформація, що люди невинні, замордовані, обідрані, обкрадені, принижені , і хтось дуже хоче допомогти кожному з нас. І ми все віримо, і віримо, і віримо, бо виросли на казочках! Щоб скинути з себе відповідальність, вилити гнів та емоції, ми лаємо когось!

Знайшли винним одну людину – Президента України, якого ядовито називаємо «гарантом». А роблять  це просто з помсти за попереднього Президента Януковича-втікача ті, хто втратили нагріті місця.

До речі, оці розповіді, що одна людина є проблемою усіх наших проблем – то є найбільше маніпулювання, зневіра у сили людей, їхню згуртованість, попрання їхніх конституційних прав, це вже практично злочин, підрив нашого суверенітету і незалежності ! І той хто найбільше розповідає , що як він стане Президентом, то усе «порішає» – то страшне маніпулювання, то схиляння людей до диктатури, то протиріччя законодавству. Люди, які хочуть стати Президентом, нам говорять неправдиві, нечесні речі! Адже стаття 5. Конституції України говорить, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Саме роль громадянина і громадянського суспільства повинен піднімати кожен політик, щоб його діяльність відповідала Конституції України. Є такий сучасний вираз: якщо щось робиться без нас, то не для нас! Непотрібно засипати нам очі цукром чи іншими подарунками .. це як у казці – слуга-депутат утримує

ГО «Моя Новопсковщина», метою діяльності якої є сприяння правам і свободам громадян, звертає увагу жителів на знання законодавства, перш за все Конституції України. Скоро вибори, і ми повинні знати що ми насправді обираємо, які повноваження цієї посади , яка наша роль і відповідальність, хто насправді винен у тому, що не має того розвитку  держави з її соціальними гарантіями , які б ми хотіли мати. Тому нижче приведено витяги із Конституції України про повноваження Президента, Верховної Ради та її коаліції партій, Кабінету Міністрів.

І ми вам покажемо, яку  відповідальність та можливість змін несуть самі виборці, які практично завжди самоусуваються від контролю за депутатами-обранцями , яка відповідальність Президента і Верховної Ради. Взагалі Конституцію України треба мати завжди при собі, це невелика книжечка.

Мова йде не про агітацію, а про розуміння системи влади в країні, в якій кожен громадянин, а разом «народ» є частиною вищої влади! Поки ми цього не зрозуміємо, не будемо поважати себе і одне одного , державу Україна, і не відчуємо себе владою – нічого в нас не зміниться, ми так і будемо об’єктом маніпулювання , рабами фейків, простим виборцем раз на п’ять років, та будемо  сваритись один з одним замість того щоб об’єднуватись, а політики будуть на нас заробляти та робити політичну кар’єру, будуть нас мирити і «покращувати» нам життя!

 

Отже, що в нас за влада і хто за що відповідає.

Стаття 5. Конституції України говорить, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ через простих людей в дільничих та інших виборчих комісіях забезпечує проведення виборів. Дуже важливо мати доброчесні дільничі комісії. Через вибори люди делегують своїх представників – депутатів здійснювати практичні владні функції для задоволення їхніх потреб. Вибори – це обрання когось із запропонованих кандидатур чи партій. І  кандидати не можуть на сто відсотків задовольнити усіх виборців, жоден з них не є кришталево чистим в наших простих поняттях. Тому ми обираємо з того , що маємо, і несемо відповідальність, контролюємо, сприяємо виконанню законодавства, виконуємо обов’язки громадянина.

Маємо два види виборів – Президента і народних депутатів за округами або партіями, які представляють інтереси народу. І Президент і депутати  гарантують дотримання прав і свобод громадян, вони мають різні повноваження, але які тісно переплітаються, практично одне без другого нічого ніхто  не може вирішувати.   Згідно діючої Конституції більше повноважень має парламент, депутати і утворена ними коаліція партій. Отже у нас парламентсько-президентська країна! Про повноваження цих гілок влади і конституційний перехід влади з рук в руки можна більше дізнатись за посиланням   https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8, це дуже цікава історія боротьби за владу.

2010 рік

З відміною конституційної реформи 2004 року значення і вага Президента України значно посилилась. На виконання змін до конституції був прийнятий новий закон «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010 № 1861-VI, закон «Про Кабінет Міністрів України» від 2011 р. Президент фактично, хоча цього не записано у конституції, став головою виконавчої влади. Маючи свою більшість у Верховній Раді України, законопроекти, Кабінету міністрів та Президента приймаються відразу у другому читанні, з трьох можливих передбачених регламентом Верховної Ради України.

Маючи більшість у Верховній Раді України 6-7 скликання, «регіонали» прийняли новий закон «Про судоустрій і статус суддів» від 2010 р. Попередній закон «Про судоустрій України» втратив чинність. Ним було спрощено процедуру притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Кваліфікаційна комісія суддів (що розглядає питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів місцевих апеляційних суддів п.8, ч.1, ст.91 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»), Вища рада юстиції (що розглядає питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Верховного Суду України, розглядає справи про звільнення судів місцевих апеляційних Верховного суду за порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності, у разі набрання законної сили обвинувальним вироком, тощо ст 104—106 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів» та вносить подання за результатами розгляду цих справ до Верховної Ради про звільнення судді з займаної посади), майже на половину складається з осіб, які призначаються, посадовцями, які залежать прямо чи опосередковано від президента чи парламентської більшості, яка знаходиться в руках президента у раді 6-7 скликання, та в умовах, коли призначені на посаду члени Кваліфікаційної комісії суддів чи Вищої ради юстиції, повинні бути лояльним та мати певні негласні зобов’язання перед тими, хто їх призначив, призвело до того, що президент фактично отримав вплив на суддів. Об’єктивно попередній механізм притягнення судді до дисциплінарної відповідальності був набагато важчим, його необхідно було оптимізувати. З відміною конституційної реформи 2004 р. значення і вага Парламенту значно впала.

2014 рік

21 лютого 2014 року Верховна Рада України відновила дії положень Конституції 2004 року[9], таким чином скасувавши нові повноваження Президента. Наступного дня тодішнього Президента України Віктора Януковича було визнано таким, що самоусунувся від виконання своїх обов’язків. Виконувачем обов’язків Президента став Голова Верховної Ради України Турчинов Олександр Валентинович. 7 червня 2014 новим Президентом ставПорошенко Петро Олексійович.

 

На нашу думку, що таке «коаліція партій» і яка її роль, жоден громадянин не дасть відповідь, а це у нас материнське ядро формування і діяльності влади. Саме коаліція партій, яких обрали громадяни, через свої квоти відповідно до кількості депутатів, займає свою частину керівних посад усіх рівнів, повноважень, територіальних підрозділів . А якщо взяти до уваги , що партії фінансуються олігархами ( слово олігарх коротко означає бізнес плюс політика) https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%85%D0%B8, то тоді Верховна рада – це практично коаліція олігархів, які домовляються про ключові фігури в Кабінеті Міністрів, які в свою чергу є через це політичними фігурами, не обов’язково професіоналами. Тому ми часто бачимо замість міністрів чи голів адміністрацій – виконувачів обов’язків, які  є не зовсім політичними фігурами, а більше  професійні люди, які виконують практичні функції, і не обов’язково є представниками  партій, бо щоб обрати нового Міністра Кабінету Міністрів треба вступати в домовленості з коаліцією, щоб він задовольняв усіх або відбувався перерозподіл сил.

Такий самий поділ сил та посад і по іншим напрямкам- Рахункова палата, Нацбанк, обласні та районні адміністрації – скрізь є вплив коаліції партій, які представляють олігархів. Отже, маємо у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів, в Міністерствах і відомствах, адміністраціях усіх рівнів –« лебідя, рака і щуку»!

Верховна  Рада приймає закони , по яким ми живемо і обирає Кабінет Міністрів , який займається економікою. Питання , а чому ми звинувачуємо в поганому житті одного  Президента?

В коаліцію партій, яку назвали проєвропейською, після виборів у парламент 2014 року, увійшло 5 партій, які сформували уряд і ділили посади: БПП «Солідарність», Народний фронт, Батьківщина, Партія Ляшка, Самопоміч, є певна кількість депутатів мажоритарників. Склад Верховної ради нині такий https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B_VIII_%D1%81%D0%BE%D0%B7%D1%8B%D0%B2%D0%B0

Партія БПП «Солідарність» має 34 відсотки, Народний фронт -19, Опоблок – 10 відсотків, позафракційні – 10 відсотків, Батьківщина – 4,6 відсотки. Отже, щоб проголосувати за потрібний закон для розвитку і незалежності країни, необхідно 226 голосів депутатів (50% плюс 1), для конституційних рішень – 300 голосів. Партія Президента не має більшості голосів у парламенті, тому для прийняття важливих для країни рішень необхідно вести переговори з представниками коаліції, яка практично «розбіглась» або з окремими депутатами, тому зміни йдуть важко. Тому нести повну відповідальність за стан справ у країні Президент не може. Це спільна відповідальність! Тому депутати відверто маніпулюють нами, розповідаючи, що хтось винен, а вони ні. Дуже великі розбіжності у напрямку руху країни – до Росії та московського патріархату чи до Європи з самостійною церквою.

Окрім того, самі члени партії в самій партії є дуже неоднорідними і неоднозначними. Партія нині – це об’єднаня людей для здійснення одного великого рішення, і кожен при цьому хоче мати свої преференції і довголіття при владі. Депутати по декілька раз змінювали партії. Наприклад в нинішньому уряді такі ключові фігури як Степан Кубів, Арсен Аваков Арсеній Яценюк, Олександр Турчинов, Людмила Денісова ( читайте досье в Викіпедії) – колишні партійці Юлії Тимошенко. А може й не колишні? Можливо, вони їй готують плацдарм для приходу в політику, тому ми й не досить відчуваємо покращення?

Майбутній кандидат в Президенти України Ю. Тимошенко мала на минулих виборах рейтинг партії близько п’яти процентів , наразі якісь сумнівні дослідження говорять, що вона має рейтинг близько 20 відсотків, а скільки матиме відсотків її партія у парламенті? Щоб приймати необхідні закони і мати ключові посади їй потрібно  хоча б 50 відсотків голосів у Верховні Раді, якщо їх не буде – то треба знову вступати в переговори з партіями-олігархами , формувати коаліцію , а значить  йти на поступки. Чи зможе тоді вона виконати оті свої безкінечні обіцянки, не маючі більшості? З ким вона зможе домовитись – з колишнім Опоблоком, Ляшком чи Яценюком? Взагалі навіщо стільки партій в країні, які плодяться як гриби , поглинаючи величезні кошти , і все з наших карманів. Чи хто знає різницю між партіями, їхні програми. Усі хочуть нам добра і розвитку, але чомусь несамовито лають один одного. Партія стала партією для задоволення потреб її лідера, якого перед виборами піарять, вкладують кошти, а потім він повинен їх «відбити» з бюджету. Як шоу-бізнес! Та й люди з шоу-бізнесу вже самі захотіли стати політиками – різниці не має ніякої! І ми знаємо не партію, а лідера – той з косою, той з вилами, той шоколадний, а ті «ми за мір».

Ми вже звикли порівнювати себе з Європою чи Америкою – так треба брати ще один гарний приклад- існування двох партій. То одна партія при владі – то інша, тому на «папередніков» не звалиш вину. Дуже продумано.

Тому у нас  гарний  кандидат в Президенти – може бути прекрасна поважна  людина, а без своєї сильної партії в Верховній Раді – він не здатний буде вирішувати свої задумки, буде вступати в переговорами з партіями-олігархами або повинен відразу говорити з ким він буде співпрацювати, щоб чітко визначити його напрямок руху, його істинне лице .

Тому потрібен кандидат в Президенти із своєю партією, з відомою позицією державності та патріотизму , фінансово незалежний , такий що має вагу на міжнародній арені! Саме такою людиною є наразі діючий Президент, який тільки набрався досвіду і сили, сформував певну команду, але якому не вистачає голосів у Раді.

Тому нам потрібно думати та зважувати усі за і проти, ідеальної людини не має, обирати будемо з тих, хто зареєструється як кандидат – адже це вибір! Але треба пам’ятати , що Президент без своєї сили в парламенті – хрома качка!

Головне – думаємо також про місцеві вибори, зміцнюємо нашу ОТГ, контролюємо владу, приймаємо участь у прийнятті рішень на місцях, і що не зрозуміло – читаємо закони і Конституцію.

Живемо в часи фейсбук, океані інформацій з приватних газет та телеканалів, це віртуальний світ, контрольована свідомість, потік часто незрозумілої різноманітної сумнівної інформації чи фейків. Тому не можна  втрачати  розсудливість, когось звинувачувати без перевірених фактів і надійних джерел . Вибори – це війна технологій , вибори – це технологія, якщо люди не знають правду, свої права та обов’язки, безвідповідальні, не знають законодавства, не активні.

Вперше вибори будуть проходити в часи маніпулювання масами через мережу фейсбук , а також  телевізор, супутникові передачі інших країн, жовту пресу . Будьте уважні і пильні ! Адже наша країна – то країна переважної більшості людей з вищою освітою.

 

З повагою, відкриті до конструктивної дискусії

ГО «Моя Новопсковщина»

 

Витяги з Конституції. Почитайте уважно повноваження гілок влади, за якими –відповідальність!

 

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Стаття 75.Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят народних депутатів України.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

 

Отже Верховна рада з її конституційним ядром коаліції, яке забезпечує голосування, здійснює такі основні повноваження та призначає на посади.

Розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

121) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора; висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади;

26) призначення на посади третини складу Конституційного Суду України;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

 

Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

Виключно законами України, прийняті Верховною радою, встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

 

Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.

 

Стаття 101. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Стаття 105. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Стаття 106. Президент України:

1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

4) приймає рішення про визнання іноземних держав;

5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;

8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;

12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;

22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;

 

28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;

30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 цієї статті, скріплюють підписами Прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт та його виконання.

 

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

 

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

 

Стаття 118. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

 

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *