Нотатки на полях газети «Перемога»

Огляд матеріалів, надрукованих у районному комунальному виданні за період з березня 2014 по травень 2015 рр, вибірково.

Рік створення видання – 1932 р.

«Ленінська комуна» – 1932-1942 рр.

«Сталінська перемога» – 1942-1953 рр.

«Ленінським шляхом» – 1953-1962 рр.

«Перемога» – 1962 р.

Засновник – Новопсковська районна рада.

Видання територіальних громад Новопсковського району

 

Вступ: історія і сьогодення

За понад вісімдесятлітню історію районна газета була безпосереднім учасником і свідком підйомів, злетів і переживала нелегкі роки відновлення і становлення. Як кажуть, всякого було на її віку, а якби вона уміла ще й розмовляти, багато цікавого ми б дізналися. Але то вже історія, яка вкарбувалася у мовчазні газетні гранки.

Сьогодні «Перемога» переживає, як і у ті воєнні лихолітні часи, нелегкий час. Це правда. Когось, можливо, зачепить така рубрикація цих нотатків. Нехай! Говорю про це публічно не задля хизування чи пози, аби щоб комусь сподобатись, у тому немає жодної потреби. Тим чітко означаю свою громадянську позицію, котрої тримався завжди, не раз за це жорстоко був битий опонентами, на своїй шкурі відчув і цькування, і приниження з боку владного районного ресурсу. Але за великим рахунком, мова не про це.

Прикро, але складується таке враження, що журналісти районки захворіли на «політичну катаракту», міряючи не тільки людей, а й ті події, що відбуваються у нашому районі, примітивним шаблоном: «свій-чужий». Спершу, потихеньку, завуальовано відбулася окупація читацьких мізків, що сталася через виняткову любов до царедворців-засновників газети. Бо куди діватися – дають же гроші! А сьогодні, пробачте, оце загадження мізків громадян і читачів вже і не приховується. За мілкою тематикою, словоблудством, у «двигунах» інформаційної політики районного ЗМІ в потоці псевдодемократичних гасел, маскується справжня суть Слова, Тональності, Акценти. Як за Райкіним: «два пишемо – сім на ум пішло!» А що на умі – добре знаю…

Особливою любов’ю у журналістів користується керівництво районної ради. І зрозуміло чому – з бюджету району на райгазету виділено на 2015 рік понад 100 тис. грн. Якось, декілька років тому в одному номері «Перемоги» нарахував 15 разів прізвище Чернявський. А щоб ви, шановні газетярі, особливо не рипалися, у редакційну колегію ми введемо заступника голови районної ради Андрущенка В.І. та Ярову-Тараш О.В. А що від вас вимагається? Ви, дорогі трударі слова, повинні запропонувати такий «холуїзм», щоб читач це не помітив! І не потрібно носити у райраду матеріали, які засилаються у набір, бо ми живемо у демократичному суспільстві і довіряємо вам.

Сьогодні Україна переживає чи не найтяжчі у своїй історії часи. Фактично, поряд з нами, по-сусідству, йде війна. І час вимагає мобілізації всіх громадянських інститутів нашого краю, кожного патріотично орієнтованого громадянина та усієї об’єднаної потуги районних державницьких структур, одним словом, усього, що хоч якоюсь мірою причетне до утвердження, розвитку та захисту нашого району від будь-яких агресивних дій, як всередині, так і ззовні. Величезну роль саме у цій роботі повинна виконувати і райгазета. Як ми зорганізуємось, якою повинна бути наша мотивація, позиція, врешті-решт, це і буде запорукою міцності всієї України. А газета, м’яко кажучи, звужує цю проблему, абсолютно не показує позитивний образ країни. Вже давно настав час не плакати та картинно заламувати руки, а вигоювати рани усіх, кого торкнулася трагедія втрат рідних чи близьких, розтоплюючи лід неприязні і недовіри поміж жителями (а це, як уже зараз уявляється – справа навіть не років, а десятиріч). При цьому, пам’ятаючи класичне: про друзів, ворогів та вічні інтереси, бо, на жаль, у нас такий світ – цинічний, жорстокий, гендлярський.

Безумовно, ось такі високі і благородні, сказав би поблажливо, орієнтири, а краще було б сказати, Мета, робить миршавими та нікчемними будь-які просторікування, викликані комфортом та гарантованим одержанням народної журналістської зарплатні.

Бо зневірою, небажанням і відвертим песимізмом ми не здолаємо «рашутудеїзм», навіть не налякаємо продажних пропагандистів-журналістів з малоросії, які зі страху вчинять перед нами «хенде хох» та почнуть говорити тільки і виключно правду, що чистіша снігів альпійських вершин…

Перейду до конкретики і мети моїх нотатків

Листаючи сторінки «Перемоги», ставив перед собою одну мету – як районка висвітлює сьогоднішнє життя району? Який позитив, що заважає, які проблеми – з усім цим хотілося розібратися у контексті подій, у яких ми живемо, по суті, вже рік.

Про позитив. Буду абсолютно об’єктивним, бо мені журналісти району (а точніше Андрущенко Т.А.) закинули багато несправедливих докорів. Буду справедливим, але жорстким. Добре вже те, що вона виходить (правда, бувають і труднощі). Це головне!

Думаю, радують читача тематичні сторінки «Оберіг», що подаються у районці майже щомісяця. Добре, тепле слово про життя, любов, всілякі життєві колізії людей, завжди читачем сприймалися душою і серцем.

Почала з’являтися «Слобожанщина – воля вольная…» Але, думається, однієї полоси замало (бо це наша, українська історія) і на противагу каламутному «Калейдоскопу» вона б набагато виграла.

Добре (правда не завжди) прикрашають газету фотознімки. Ось тільки б попрацювати над вдумливою сюжетністю, динамікою, а то фотографують героїв різноманітних подій, як наче у фотоальбом. Для альбомів є приватні фотоательє.

З претензіями на позитив можна відмітити і те, що газета інколи подає, як колективи відзначають свої професійні свята, ювілеї («Криниченька», №75-76) тощо.

З великою натяжкою (хоча це більше історичні дослідження) можна віднести до жанру, як нарис, матеріали Г. Власюка – «Розірваний зашморг» та «Тернистый путь защитника Отечества». Перший про роки громадянської війни у нашому краї (банду Каменюки), другий про генерала, уродженця с.Синельникове М.Ляшка. Райгазета у свій час про них розповідала читачам, але чому не розповісти про ці особистості ще раз у новій інтерпретації, з іншим підходом? Можна! Але ж у районі є живі герої, прості люди, цікаві педагоги, трактористи, доярки, про яких варто розповідати читачам!

Широко, з добротним фактажем, фотоілюстраціями подаються культурні, спортивні новини. І це добре.

Цей позитив оцінюю з великим авансом, бо є рух вперед, а якщо так, буде і належний журналістський доробок.

Але повернімося все-таки до головного.

Не беру до уваги «Оберіг» (уже згадував про нього) у райгазеті велика проблема з жанрівістю – нарисами, замальовками, репортажами. Їх просто немає. Правда, мені сподобалися матеріали К.С. Должкової «Слово про хорошу людину» за 9.08.2014р. про вчителя І.М. Пойду (якого добре знав), та «Вчитель… Директор… Людина» , від 21.06.2011р. – про А.І. Ткача. Але ж це не редакційні матеріали, а авторські.

У «Перемозі» абсолютно відсутня пошта читачів (можливо, листи й надходять у редакцію, але надзорний перлюстраційний пресинг влади і редакційний страх публікації критичних листів – всі вони, мабуть, тонуть у кошиках для сміття). Хоча, інколи «вискакують» читацькі думки на шпальти, типу «Не можу мовчати» (правда, почерк думки читача явно визрів у владних коридорах, а підпис автора абсолютно віртуальний!), як це було з виступом Н.Старостіної про мітинг минулого року (13.04) патріотів району на підтримку єдності України. «На мою думку, – говорить вона з першої сторінки «Перемоги», – фашистами і загарбниками є нинішня влада, яка силоміць захопила управління в державі, нав’язуючи нам незрозумілі ідеології, гноблячи власний народ, знижуючи рівень життя…» І редакція газети з цим згодна, бо не дала протилежну точку зору, а якщо немає читацької думки, необхідно було б прокоментувати виступ Старостіної самому редактору газети.

Абсолютно відсутня критика в «Перемозі». За минулий рік Г.Власюк у своєму матеріалі від 26.07.2014р. «Стан річки міг бути б кращим…», зробив спробу когось покритикувати за екологічний стан р.Айдар… От і все.

Тон газети, її читабельність задає, як правило, редактор. Читаю матеріали Є.Стрєльцова: від 5.04.2014 №26 «10 років «Відродження», про рогівських хліборобів, який більше схожий на панегірик господарю «Відродження» Чернявському, бо про істинний стан справ у цьому господарстві автор або не знав, або просто не захотів розповідати. Подібний матеріал було надруковано 14.06.2014р. із СТОВ ім. Енгельса. Здивував заголовок: «Працювати на вимогу часу, але від обраного шляху не відступати». Так і проситься – а без вимоги часу працювати не можна? Чи можна? Увесь заголовок якийсь тупий, як казав покійний мій колега і досить сильний журналіст М.Ковальов, – як дривитня. Це все рівно, якби ви прийшли у зоопарк до клітки з левом. Ви бачите, що у клітці лев, але ви зводите очі догори, де причеплена ще й табличка з написом: «Лев…» Заголовок до будь-якого матеріалу, це своєрідний паспорт, візитівка до запрошення читача у невеличкий світ інформації, краси слова, влучного висліву, порівняння. А так гляне читач на оцей словесний нафталін, покрутить газету і зробить з неї у крайньому разі устілку в калошах.

Окремо скажу про статті з Інтернету. Ось від 6.03.2014, №17-18, виступає якийсь Роджерс, його (чи її) стаття: «Манипулятор  Тимошенко снова в деле, но класс потерян», ціла полоса. Зрозуміло, про кого матеріал. Наведу коротку витримку: «Следующим утверждением Тимошенко было, что «российская агрессия объединила Украину». Вы о чем? И в Крыму и на Юго-Востоке многие только и мечтают, чтобы и к ним пришли важливые люди, которые защитят их от беспредела ультраправых отморозков».

26.03.2014р. знову Роджерс: «Соглашение об Ассоциации с ЕС: «обицянки-цяцянки», на першій полосі районки, три колонки. Словесний бруд. Яка Асоціація? Куди вам, мовляв, хохлам?

9.04.2014р. автор змінився, а тональність матеріалів, навпаки, загострилася: Нюра Н.Берг – «С чем ехать на Юго-Восток?» Повний негатив про Кабмін України та персонально А.П. Яценюка.

16.04.2014р. знову Нюра Н.Берг – «Кто лишает Родины жителей Юго-Востока?»  Процитую кінцівку помийної статті: «Это вы годами пафосно врали о схидзахидразом в перерывах между гнусными статейками о Донбассе и хихиканьем в эфирах. Это вы вместо ворюг привели кровопийц. Это вы вместо любви решили изнасиловать. Это вы – сепаратисты».

Ось така гнусність, інтернетівська відверта побрехенька, без будь-яких коментарів, протилежних точок зору друкується у «Перемозі», одурманюючи мізки читачів, громадян нашого краю. Хоча, чого там, у цьому ж номері, мабуть для підсилення текстурності «поряд з Нюрою» подається добірка невеликих виступів жителів району з приводу ситуації, що склалася на Донбасі під загальним заголовком «Почути голос кожного». Подано цю добірку неспроста, ось-ось підходить 11.05.2014р. – линирівський та динирівський референдуми. Наведу окремі вислови опитаних: Олексій Кандиба, 30 років – «Я лише за федералізацію. Приєднуватись до Росії може і не треба, але від’єднуватись і жити самостійно – необхідно»; Вадим Скребцов, 23 роки – «Потрібна федералізація. Я вважаю, що Росії потрібно вводити війська до нас, бо починається війна проти народу». П’ять інформацій, всі на одну тему… Як той циган: ми за соціалізм, але тільки не в нашому селі. Жодного слова про майбутні вибори Президента України.

Щоправда, в номері газети від 8.05.2014р. у матеріалі Андрущенко Т.А. «Тільки б не було війни», де говориться про проросійський мітинг у с. Новопскові, «пискнуло» і про майбутні вибори Президента України. А от про незаконний референдум 11.05.2014р. можна сказати й більше, з особливим антиукраїнським акцентом. У №37, в кореспонденції Андрущенко Т.А. «Своє слово ми сказали. Чи почують?» (короткі витримки): «У голосуванні по району взяло участь 60% виборців. «Так» – 98%, «Проти» – 2%»; «Не відкрилися дільниці у Козлове, Павленкове, Осинове»; «Багато жителів і району, і області виступають за приєднання до Росії, ще більше хочуть федералізації, але у складі України, але одне, що всіх об’єднує – так це невизнання нелігитимної київської влади». «За Конституцією України вся влада належить народу. А ми і є той народ, який сам вирішує, як йому жити, з ким дружити, а З КИМ ВОЮВАТИ» (виділене мною).

І до цього ж. Цей фотофакт можна назвати цинічно-смішним. У №26 подано невелике інтерв’ю з керівником ТОВ ТРК «Спектр» Н.В. Агарковою під заголовком «Інформаційна війна триває» (щодо припинення мовлення російських телеканалів), а нижче вміщено фотознімок автобусної зупинки біля с.Закотного на маршруті Новопсков-Луганськ. На одній стіні зупинки хтось фарбою росписав: «Россия, защити нас», «Украина – нет нацизму». У замітці ж говориться (коротко): «Тим більше, що подібні написи побачать і ті військовослужбовці, яких «пригнали» до області захищати нас від росіян. А ми хіба прохали?» І під кінець: «Тож нам залишається просити захисту у росіян. Хоча б таким способом» (див. написане на зупинці)». Без коментарів.

Ще у ті далекі часи, якось колишній редактор Сватівської райгазети, нині покійний В.Просін, розповідав. Коли рано-вранці йду на роботу, люблю читати на парканах всілякі написи, обяви, у т.ч. і нецензурні. Інколи навіть фотографував. Приходжу на роботу, сідаю і пишу гуморно-сатиричні вірші, які відсилав у «Перець», «Крокодил»…

Напередодні Президентських виборів в Україні у район прибули військові для охорони державних об’єктів. Райгазета взяла інтерв’ю у командира підрозділу. Йому були поставлені різні запитання. А ось про такі ієзуїтські, неповажливі до самого інтерв’юючого, навіть образливі, – не можу не сказати: «Ви маєте якесь відношення до наших країв, судячи з ваших слів на початку розмови?», «А нас захищати від сотні Майдану (?) будете?», «Кажуть (?), що ви сюди приїхали голодні, у вас нічого їсти?», «Вам дадуть наказ стріляти, бо це, мовляв, ворог. А я скажу, що ніякий то не ворог, а мій односелець…». Відверто – навіть бридко це коментувати. Запитання не професійні і відверто провокаційні та заангажовані.

Окремо про помилки у газеті. Серйозні проблеми у коректурі, нелади з визначенням підмету і присудку, складно-сурядних і складно-підрядних реченнях, жахливим русизмом: Стрєльцов – «типографія», Андрущенко «бревно» (про це поговоримо в окремій статті) – ну немає таких слів в українській мові!

Протягом оглядового періоду на сторінках «Перемоги» (видання територіальних громад) не виступив жоден депутат районної ради (за винятком С.С. Чернявського та голови постійної комісії С.П. Бєліка), селищних, сільських рад. Правда, перед новим роком, у двох останніх номерах, від 20.12 та 27.12.2014 року скопом, як наче термінові звіти перед громадськістю, мабуть, більше для статистики, виступили голови, представники виконкомів селищних та сільських  територіальних громад району.

Напередодні 70-річчя з Дня Перемоги, райгазета широко подавала патріотичні матеріали, – це і Всеукраїнська історико-краєзнавча акція «А ми тую славу збережемо» (у чотирьох подвійних номерах), і широкий дослідницький матеріал В.А. Гурського «Нескорена Слобожанщина», і ще чимало різноманітної інформації воєнних часів. Ніхто цього заперечувати не буде.

Але ось у «Калейдоскопі» за 8.05.2015р. бачу великий матеріал «Что мы знаем о Великой Отечественной войне?» Вчитуюсь у текст, під заголовками: «Разберемся в терминах», «Союзники», «О «жизненном пространстве» на востоке» та ін. Інформація різноманітна, навіть є і цікава. Ну, наприклад, як два верблюди Яшка і Машка пройшли всію війну і дійшли до Берліна, що у війні брав участь червоноармієць Семен Костянтинович Гітлер, єврей за національністю. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За відвагу», правда прізвище, говориться у «Перемозі», пізніше було змінене на Гітлев. А ось про Україну – три рядки: «334 населених пункти в Україні були спалені німецькими нацистами разом з усіма жителями». Все! Без коментарів.

Мабуть, досить!

Підіб’ємо підсумки. Коротко.

Для чого все це пишу? Знову дехто скаже, ну що йому не вистачає, чому він лізе у «Перемогу»? «Знаходьте краще застосування, – говорить Андрущенко Т.А., – своїх сил, можливостей і бажання змінити життя на краще». Ось я і прагну змінити брехливість «Перемоги», її направленість, щоб вона (точніше ви, шановна Тетяно Анатоліївно, разом з Євгеном Миколайовичем Стрєльцовим) писали і доносили читачу Правду, а не те, що вам двом сподобалося, разом з Роджерсами та Нюрами. Ви стоїте і відверто продукуєте антидержавну політику зі шпальт «Перемоги», за рахунок передплатників та коштів платників податків вибудовуєте проросійську політику, обкрадуєте читача правдивою інформацією і втовкмачуєте брехливе інформаційне лайно. Кличете війну у наш край.

Газета повинна бути страстною, але безпристрасною, бо, дійсно, мені прикро і гірко за ваш журналістський доробок у дусі газетярських гасел «руського мира». Маю право висловити свої критичні зауваження, бо маю професійний журналістський фах, майже чверть століття пропрацював у «Перемозі». І ціню це, бо як би там не було, а газету поважаю і люблю. Це так.

Уваги широкого читача цей матеріал, можливо, не приверне, бо специфічний, внутрішньо газетярський, але й важливість його саме у тому, щоб «Перемога» (і назва ж то яка!) не стала стіннівкою з заголовком «чего изволите?», а, дійсно, – Сильною, Чесною і Порядною!

Слава Україні!

В. Пойдін, член Національної спілки журналістів України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *