Про народну казку, «Бревно» в очах, брехливість та облудство на шляху до примарного і найсвітлішого – комунізму

І було написано лише одне слово…

Якось, років сім чи вісім тому, тримав у руках книжку – «Казки народів СРСР». Тоді, у сімейному колі, поставились з гумором до неї, посміялися і забули. А це ось, перебираючи і наводячи порядок у своїй бібліотеці, знову натрапив на «Казки …» і все згадалось. Відкриваю – перша казка українська народна – «Золота грамота». Коротко переповім її зміст.

Селяни цілий рік копали пану криницю, а води все не було і не було. На дуже великій глибині, у день святого Маркіяна, 25 жовтня, викопали вони Золоту грамоту. Хотіли її прочитати, але всі були неписьменні. Взяли вони цю грамоту і пішли до пана, щоб той прочитав їм, що там написано.

Крутив, крутив пан Золоту грамоту, а потім каже, що ця Золота грамота дійсно з неба. Написано у ній про те, як неоднакові на небі зірки – є більші, є менші, то так і на землі люди нерівні. Бог кожній людині дав свій талан. Талан божий мужика – це покірно працювати на свого пана. Мужикова робота на свого пана самому богові приємна …

Довго ще говорив пан, але селяни бачать, що він бреше, обдурює їх. Невдоволені копарі забрали Золоту грамоту і пішли до урядника, щоб той розтлумачив викопаний документ. Але й він почав брехати селянам – говорить зовсім не те, що написано у Золотій грамоті. Більше того, відлупцювали їх, що підняли гомін, і вигнали з подвір’я урядника. Ідуть селяни далі і згадали, що у них ще піп письменний. До кого ж, як не до попа за правдою …

– Слухайте, – каже піп, – раби божі! Ця Золота грамота дійсно з неба …

Піп, як і пан та урядник, наплів селянам сім коробів брехні. Слухали вони, слухали попа і бачать, що і він обдурює селян, говорить зовсім не те, що написано у Золотій грамоті. Засмутились селяни, загомоніли, розсердився піп на прохачів і вигнав їх з двору …

… Стоять селяни і не знають, куди їм тепер іти з тою грамотою, і хто ж їм прочитає слова, які сяють сонцем на тій Золотій грамоті.

Аж дивляться, повз них проходить Ленін. Селяни його оточили і просять прочитати. А він усміхнувся і каже:

– Я вам прочитаю цю Золоту грамоту, але цього буде мало. Вам треба самим читати такі небесні послання.

Селяни згодилися з ним і попросили його зайти у село і навчити їх грамоти. Ленін погодився і за короткий час селяни навчилися читати, писати. Через деякий час вони зорганізувалися, хто чим міг озброїлися, і знищили своїх ворогів – панів, урядників, попів і почали жити так, як написано було у Золотій грамоті. А написано у ній було лише одне слово – КОМУНІЗМ». Не соромтесь, усміхніться…

Додам. «Казки народів СРСР» були видані у 1959 році накладом 32 тис.екз., у той рік, коли пішов у перший клас. Добре пам’ятаю і Буквар, в кінці якого було вміщене стилізоване фото вождя всіх народів з короткою анотацією всенародної любові до нього. Ну, як же, поряд з словом «Мама» був причеплений і оцей ідол. «Мама мила раму», а він, як наче піддивлявся, чи чисто вимила…

Мені заперечать, – це наша історія, так нас виховували, навчали і тоді всі ми були переконані – виховували правильно. Що історія, – це, дійсно, так! Але ці виховні (і не тільки виховні, про це трохи згодом) постулати були абсолютно брехливими, облудними. Більшовистська, а згодом і комуно-ідеологічна пропаганда, як наче «гіпнотизувала» увесь люд, втирала у мізки всього «есесерівського» союзу шизофренічні, облудні істини, далекі від істини справжньої. Все було побудовано на брехні.

VatnikStalinSovok

«Ми будуємо комунізм!» – брехали нам понад сімдесят літ підряд і ми цьому вірили. Сталін – був вождем народів і йому вірили. Потім виявилось, що він диктатор і вбивця мільйонів своїх громадян. Вірили Хрущову – псевдореформатору господарської політики, потім Брежнєву, який вів країну до розвинутого соціалізму, як потім виявилося,  що він і недорозвинутий і вбогий. Повірили Горбачову – експериментатору і натхненнику перебудови. В «есесері» демократією назвали диктатуру пролетаріату! Цей нонсенс до сих пір навіть не розтлумачили, який і сьогодні живе у мізках сучасних політиків. Брехня зруйнувала СРСР. Кожного дня виходила газета «Правда», але її зміст нічого спільного з назвою не мав.

Тут я хочу перейти до серйозного, можливо, трішки філософського, а в більшості просто людського і відвертого аналізу пройдешнього, сьогоднішнього дня, у тому контексті, що відбувається, і чому так сталося на Луганщині, Донеччині. Подискутувати про важливі і вічні цінності людини – і про совість, і про честь, матеріальність, духовність, і ще про багато чого, що лежало, і ще, на жаль, лежить, протягом десятиліть у потаємних кишенях людських сердець, лягли, як наче вмерзлими кубиками маленьких айсбергів у наших душах… А тепер все почало танути, пробуджуватись у неймовірній «красі» злісті, ненависті, приниженні людської гідності…

 Дика епоха, сатанинське зловоння, трагізм долі…

Мені інколи доводилось чути, матеріальна бідність суспільства прямо відбивається на бідності духовній. І навпаки: матеріальний достаток дає можливість зростати духовно. Але це зовсім не так, історичні дослідження цей тезис не підтверджують. Безумовно, матеріальний достаток сам по собі є велика людська цінність. Це природній, достойний рівень людини, його зовнішнього існування. Ця цінність важлива саме тому, що це та ж броня зовнішнього благополуччя, яка дає можливість спокійно дозрівати і плодоносити зернам душі. Але виголошувати матеріальний достаток і підкорення сил природи, знову ж таки, заради матеріального достатку людства, як найвищою цінністю і ідеалом суспільства, в ім’я якого жертвуються цілі покоління, і все, що стосується духовного ряду цінностей, – це є або трагічна помилка, або свідома брехня. Проте, саме ця брехлива теза продукована Сталіним і його поплічниками, завуальована і захована у кокон революційних ідей, визначала і характер ідеалів і певну їх методику. Хто був незгодний з цим ідеологічним облудством, чекали ГУЛАГи. Відбулася жахлива підміна понять до такого стану суспільних, культурних, психологічних, технічних відносин, з якого залишився лише один крок – до абсолютної одноосібної тиранії.

Сталінська ідеологія і методологія за допомогою брехливої «вакцинації» створила таку ситуацію і виховала нового франкенштейна – залізно-запеклого, який не віддасть і п’яді, буквально з піною біля рота захищатиме матеріалізм; ненависть до всього релігійного, духовного, як пережитки минулого; застосувати будь-які засоби боротьби, які сприяють досягненню будь-якої мети; проголошення диктатури пролетаріату, потім підміна пролетаріату однією єдиною партією, а ще пізніше – підміною єдиновладним вождем; проголошення суворої необхідності підкорення всіх інших класів суспільства, а потім фізичне знищення тих класів, що заважають; суворий контроль партією над всією ідейною літературною, культурною продукцією; все це набувало жахливих, зловісних обертів. Подібні вампірські методи керівництва відбувалися в освіті, науці, техніці та індустріалізації.

VernemVseVzad

Саме пролетаріат був обраний революційною ленінською шайкою, як майбутній клас-гегемон. Тоді ще можна було вводити в оману люд, закликаючи до почуттів справедливості і жалості, галасуючи про те, що пролетаріат, мовляв, створює матеріальні цінності тільки тому, що він був безправний, пригнічений, замордований, бідний, сірий і голий. Наївні ентузіасти вірили, звільняючись від експлуатації і взявши владу у руки, цей клас створить такі високі цінності, які нікому і не снилися. І що ж?

Я прожив в країні, де робітничий клас залишався гегемоном сім десятиліть. І що він створив? Окрім цінностей матеріального ряду та технічних виробничих удосконалень – більш нічого. Хтось закине: а як же робітнича інтелігенція, тобто, вихідці з робітничого кола, які стали інженерами, економістами, юристами, вченими, медиками, літераторами? Але ж це не робітничий клас; це ті, хто його переріс, і кому нічого було робити у тій сфері.

А де ж зараз цей клас? Якої він набув спадкоємності від колишнього СРСР? Він перший пішов на Майдан, борючись з несправедливістю, крадіжками, приниженнями? Хіба що за рідким виключенням …

Духовної, якщо бути абсолютно точним, продукції робітничого класу не існує взагалі, його інтелектуальні надбання мізерні. Робітничий клас – не вінець людства, а його трагедія, грізне нагадування про те, що мільйони людей, потенційно нічим не відрізняючись від решти суспільства, засуджені цим суспільством на духовне «вихолощення», на культурне виродження. Втративши зв’язок з матір’ю-землею, психічно скалічені вічною вознею з машинами та технікою, ці люди стали жертвами одурманеної нудьги, як тільки залишаються наодинці з собою. Вони, як вогню, бояться тиші, природа для них мертва, філософія нагадує смертельну нудність, мистецтво та література доступні і бажані для них, як якийсь залишковий принцип. І лише хіба що наука викликає у роботяг інстинктивну повагу, як щось, що стоїть вище їх самих. Їх відпочинок – карти, спиртне, доміно, спорт, примітивний флірт, телевізор.

І не звинувачуйте мене у неповазі до гегемону. Заради справедливості скажу – так, серед робітників, роботяг, підкреслюю це, були справжні Герої Соціалістичної праці, Герої СРСР, а деякі були удостоєні цього звання двічі, і, навіть, тричі, чимала армія орденоносців, дійсних трударів були правофланговими трудових колективів. Але й тут, цинічна державна машина використовувала чесних роботяг у своїх цілях: через партію (парткоми, бюро, збори) цькували «неугідних», примушували підписувати гнусні листи «у вищі органи» на тих, хто думає інакше, влазили в сім’ї, забирали партквитки … Одним словом, з одного боку тримали за «горло» посулами, а з іншого цьому класу  кадили і кадять фіміамом, їх розбещували брудними потоками демагогічної улесливості та брехні. Донбас цьому наочний посібник, приклад з життя.

Закономірно і логічно, що саме цю людську формацію випхнули на п’єдестал; саме з неї створювалися кадри єдиновладної партії; саме вона підносилася перед іншими, як найцінніший зразок, на який повинні рівнятися інші, нижчі «касти».А селяни (теж клас!) по селах, у колгоспах сиділи на трудоднях і до 1965 року не мали навіть паспотів! Ну, чим не резервація?! Освячена комуністами …

Все це фундувалося, вбивалося ідеологічними молотками, всмоктувалося, паразитувало десятиліттями,  а тепер з жахіттям повилазило з шахт, заводів і фабрик, копалень і бандитських притонів на Луганщині та Донбасі. Ці регіони сьогодні перетворилися, по суті, у гетто. На Луганщині, наприклад, дають на людину питну воду 20л на тиждень (!) Ціни на продукти харчування захмарні і ще багато чого такого – жахливого, мерзенного, часом незрозумілого, що говорити з сторінок газети просто не хочеться. Але все-таки потихеньку в окупаційних регіонах приходить прозріння і вже не акцентується увага на тому, що Донбас годував всю Україну, і що партія регіонів не панацея і рятівниця  від бандерівських бід. Захотілося незалежних держав, свободи, якогось примарного багатства, добробуту з пропутінськими і проросійськими гаслами?! Дочекались! Ми прийшли, говорять «рассеяне», звали ж …

Тепер понад 40 тис. російських посіпак топчуть і вбивають українських захисників Вітчизни, глумляться над нашим народом і рідним краєм. Росія продовжує шантажувати своїм минулим. У них немає майбутнього, як немає і теперішнього. Ось чому вони готові вбивати, хто постане на їх шляху та їх ущербної ідеології. Вона просто зійшла з розуму, не дивно, бо більшість її громадян вважають, що Україна напала на територію Росії. Жахіття!

Ви пам’ятаєте чи, можливо, знаєте, – хто нападав на Росію (тоді ще СРСР) з 1941 року? Я цього не знаю. А ось Союз тоді, а Росія уже в незалежний період, – здійснила військові інтервенції (а пізніше з жахливими бойовими діями) в Угорщину, Чехословаччину, Афганістан, Таджикістан, Абхазію, Осетію, Придністров’я, Грузію (не кажучи про Чечню), а тепер ось вбили військовий гвіздок і в нашу неньку-Україну. Як це все можна розуміти?! Хто агресор?! Хто лякає ядерною зброєю увесь світ?

 Нещодавно на Марсовому полі у Санкт-Петербурзі активісти руху «Весна» встановили надгробок російським солдатам, яких «немає» в Україні. На гранітному камені написано дослівно: «Неизвестному солдату, погибшему на Донбассе в «мирное» время. «Своих не бросаем», а эти не свои и были» В.Путин». Що це? Якесь цинічне, малозрозуміле словоблудство. Російські, нехай навіть не солдати регулярної армії, а звичайні найманці, гинуть невідомо за що, а їх навіть за росіян не вважають! На кордоні з Україною загиблих спалюють у пересувних крематоріях, а тепер ще й смертельну статистику путінським указом засекретили …

 «Все, що відбувалось з Радянським Союзом, – говорить народний артист Л.Бронєвой, – навіть у найстрашніших казках не написано, – це жахливий, абсурдний фільм жахіття, який тягнувся понад 70 років. Настільки тяжкий, що ми до сих пір від його перегляду не можем відійти і до іншої картини звикнути не можемо. Ви тільки зверніть увагу: скільки нам відомо про звірства у сталінських таборах, про баржі, які разом з інакомислячими свідомо топили, про розстріли прямо на робочих місцях, про мільйони сиріт – дітей ворогів народу, але сьогодні є такі, які Волгоград хочуть перейменувати у Сталінград, чи виходять на мітинги компартії, яку Єльцин з-за водки не встиг заборонити і кричать: «Ста-лін! Ста-лін». Дураки, ви хоч знаєте, що кричите?»

Можна вмерти за свободу, можна вмерти за честь, достоїнство, але померти заради збереження капіталів злодіїв та пройдисвітів (це стосується як російських, так і українських бандитів на території ЛНР і ДНР) можуть лише ті, для яких «доляри» стоять вище, ніж безневинно пролита кров українських патріотів і героїв.

У свій час великий український письменник О.Гончар писав: «Яка дика епоха. З якою сатанинською силою нищиться Україна! За трагізмом долі ми народ унікальний. Найбільші генії нації – Шевченко, Гоголь, Сковорода – все життя були безпритульними. Шевченків «заповіт» написано в Переяславі в домі Козаковського, Гоголь помер у чужому домі, так само бездомним пішов Сковорода … Але сталінщина своїм жахіттям, державним садизмом перевищила все. Геноцид винищив найдіяльніші, найздібніші сили народу. За які ж гріхи нам випала така доля?

Очевидно, тоді було розроблено цілу методику як – навіть у дрібницях – отруювати неугодну людину, як її поменшувати, принижувати її постійно, день за днем, там замовчавши, там відсунувши на десяте місце, і т.д. Щоб не виділялася. Щоб не була на видноті, у шані людській. Зруйнувати її популярність, ізолювати … Ціла єзуїтська наука, видно, розроблена щодо цього. Зробити народ меншим, ординарним, тоді легше буде чинити далі розправу …»

Росіяни не змогли вичавити з себе по краплі раба і всі 90-ті роки чекали приходу диктатора. І дочекались. Не тиран породжує рабів, а раби породжують тирана. Цей народ сам породив Путіна. Якщо президентом обрати будівельника – він буде будувати, якщо це буде людина мистецтва – він буде творити, а якщо обрати «кедебешника», якого все життя навчали професійній дезінформації, він вибудує шпигуно-чекістську державу.

  Ще декілька нотатків на цю ж тему …

Епоха Путіна увійде в історію, як епоха обілювання сталінізму. Саме Сталін у 30-х роках минулого століття наніс нищивний удар по православній церкві: тисячі священиків і віруючих мирян загинули у тюрмах і ГУЛАГах. Дзвони у церковних дзвіницях були скинуті, розтрощені і відправлені на металобрухт. Замість тієї церкви, яка була сповідальницею душ, вчителькою життя, – була створена нова «капеесесна» квазіцерква, яка започаткувала і квазікульт. Головний напрямок був взятий на організацію і проведення грандіозних масових маніфестацій, парадів, помпезних дійств у дні святкування революційних свят, на хорове виконання партійних квазіпсалмів і квазіакафестів, на поклоніння квазімощам, які покояться у квазістінах – московського Кремля. Все це ми бачимо й сьогодні у великих і малих містах, тепер вже нашого запеклого ворога і агресора.

Неймовірні пишноти на відкритті Олімпійських ігор у Сочі (зараз спортивні комплекси стоять порожні), сьогоднішні паради у Москві … з приводу і без.

На службу цієї сатанинської квазі було залучено все – від художньої літератури, театрів, естрад – до дитячих садків. Все це було тоді, а сьогодні ВСЕ ЦЕ повторюється у Росії, і не у квадраті, а у кубі.

З жахливою агітпропівською силою безжально вбивається у мізки росіян ідея сміливості, бо ця сміливість потрібна державі для боротьби з ворогами і для майбутніх боїв за всесвітню владу. Виховується воля, але така, яка покірна державі та «єдиноросній», вже сучасній, квазіцеркві. Виховується почуття товариськості, але товариськості по відношенню тільки до тих, хто беззавітно відстоює справу саме цієї держави. Виховується правдивість і чесність, але такі чесноти, коли людина, не вагаючись, зрадить товариша, друга, батька, викаже довірену йому тайну. Виховується творче ставлення до праці – заради ефективності трудових процесів в інтересах тієї ж квазіцеркви і держави. Заохочується жага до знань, але у такому руслі, яке б забезпечувало технічний прогрес і формування певної ідеології. Все це забарвлюється, «підпушується», поливається жахливою ненавистю до ворога, до речі, саме того, хто думає інакше. Проти України преса, телебачення, радіо і всі путінські підхолуйки розпочали жахливий, неправдивий пропагандистський гавкіт, якого не знала історія.

У підсумку наш північний сусід отримав розвинену, енергійну, життєрадісну, цілеспрямовану, вольову особистість, по-своєму чесну, по-своєму ідейну, немилосердно жорстку, духовно вузьку, релігійно неосвічену, зачасту сприймаючу підлість за подвиг, а жорстокість – за мужність і героїзм. Штампується ось такий собі самовпевнений фанатик, який переконаний, що його держава – найкраща у всьому світі, його народ – найрозумніший серед інших народів, його ідеологія – бездоганна, його вождь – абсолютно безгрішний, а все інше – історичний бруд, що заважає нормально жити, і його необхідно знищити!

Ви думаєте, у нас на Україні таких нема – ідейних збочинців, провокаторів, агітаторів «русского мира», засланців з потойбічного кордону північного сусіда? Тільки у нашому районі їх сотні (якщо не більше!), у «линирівці», «динирівці» – тисячі. Бачу, навіть, їх перекошені обличчя з низькою свідомістю і скудоумністю. Клянуть і ненавидять Україну.

… Але якими б не були облудні, брехливі позиції нашого агресора і всіх тих, хто свідомо, відкрито загаджує Україну, у душах справжніх патріотів, героїв, простих людей, в серцях молоді, вже нового покоління, народилася невидима сторонньому оку боротьба Світла з Тьмою. У повсякденності, у побуті, сім’ях, у дружбі, любові, у потаємних порухах людських сердець, в смуті туги, сумнівах, мимовільно спливаючи з нетр совісті, у спілкуванні з природою, у струменях краси вже народився справжній супротив непереможного українського духу. Саме за ці цінності наші герої, захищаючи Україну, віддають своє життя. За нас з вами!

«Я не хочу нікого ні до чого намовляти, – сказав, якось, світла і чесна людина, покійний К. Скрябін. – І кожен плекає своє щастя сам. І, якщо ти реально вважаєш себе навіть не патріотом, а просто – громадянином тієї країни, в якій йде війна, і ти нічого для неї не робиш, то знаєш, ти – «менше за нуль».

Ось і підійшов до останнього. Коротко поговоримо …

 Про «бревно» (колода – укр.) в очах …

Ох, ці «бревна», тут цілий буреломний сухостій.

Введу в курс справи читача. Після деяких моїх статей у тижневику «Новопсковщина», з відповіддю на критику виступила і «Перемога». Взагалі-то критику сприймаю абсолютно адекватно, бо це нормально. Ну немає нічого ідеального, та і світ у нас дуальний – є день і ніч, добро і зло, любов і ненависть, красота і потворність, і т.п. Не ідеальний і я, не святий, але маю Честь і Совість, Людську гідність, до яких не дозволю якимось андрущенкам, стрєльцовим та іншим віртуальним дописувачам у райгазету не тільки торкатися своїми брудними руками, а й навіть думати про них своїми загадженими мізками. Бо знову вилазе ця триклята брехня, маніпулювання фактами, наговори і відверте облудство. У зв’язку з цим хочу розставити деякі крапки над «і».

Перше. Так, дійсно, на редакційній машині їздив до Харкова та Києва. Але з дозволу голови РДА і голови районної ради (тоді була одна посада), з сплатою коштів за амортизацію авто і з своїм пальним. А ось вашого чоловіка, пані Тетяно, – В.І. Андрущенка (тоді він займав іншу посаду, а зараз – заступник голови районної ради) редакційний автомобіль відвозив у санаторій м.Миргорода – безплатно! Правда, це ближче Києва, але далі Харкова.

Друге і останнє. Зарплату у партії Ющенка та пенсію (не редакційну, як пише Стрєльцов, а державні) одержував і одержую, в першому і другому випадку, витребувавши через суд! Тільки з пенсійних справ судова тяганина тяглася один рік і вісім місяців, і завершилася у Вищому Апеляційному суді м. Києва. І виграв!

Деяке резюме стосовно висловлювань Є.Стрєльцова у статті – «Не публіцистика, а те, що наболіло …» (6.06.2015р.). Прикро, Євгене Миколайовичу, що ви у газеті не редактор, не самостійний і не самодостатній журналіст, бо над вами стоять таємні і явні регенти. Ну яке вам діло до «Новопсковщини»? Редактор тижневика Н.П. Кривошей робить газету одна (!), а у вас цілий штат (!), з яким можна випускати таку газету, за яку не було б соромно! Бо, як пише голова райради С.Чернявський у поздоровленні журналістам району (у цьому ж номері), у т.ч. і райгазети «Перемога», «… на вас лежить висока відповідальність за ОБ’ЄКТИВНІСТЬ (вид. мною) наданої інформації, за свої публікації …». І далі: «Крім природного хисту (ви повинні! – авт.) майстерно володіти словом, влучно ОПЕРУЮЧИ ЙОГО НАЙТОНШИМИ ВІДТІНКАМИ, (вид. мною), журналіст повинен мати свій внутрішній стержень, своє переконливе «я». В іншому разі люди йому просто не повірять». Власне, чи не ви самі собі, часом, написали оте поздоровлення?! Бо не в’яжеться все це з дійсністю!

Ось ви, Євгене Миколайовичу, ще у листопаді 2013 р. звернулися до райради з письмовою заявою з проханням про виділення житла. (Відверто – абсолютно підтримую. Бо добре пам’ятаю, як сім’ї Т.Андрущенко разом з керівництвом друкарні, при моїй безпосередній участі, виділили житло у колишньому дитячому садку, неподалік редакції. Але це забуто. І вже тоді, як «чолов’яга» під два метри зовсім не помітив «перспективного» і «чесного» журналіста). У січні 2014р. відбулася сесія – вам, пане Стрєльцов, виділили житлове приміщення по вул. Партизанській 16 «б», кв.1 (будівля колишньої районної друкарні) загальною площею 137,2 кв.м, житловою – 68,1 кв.м. У квітні 2014р. ви звертаєтесь до Чернявського С. з заявою вже про передачу вам та членам вашої сім’ї квартири №1 у приватну власність. 18 квітня 2014 року сесія райради задовольнила ваше прохання. Все законно!

Але ж. Перше і друге питання, що розглядалися на сесії райради, стосувалися саме ваших інтересів, і ви були зацікавлені в їх позитивному рішенні. Тому що ви є депутатом райради і голосували, як і всі інші депутати, за свої інтереси. Таким чином, порушили ст.14 «Урегулювання конфлікту інтересів ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції». Районний суд вас оштрафував на 170 грн., апеляційний суд Харкова залишив рішення райсуду в силі. До речі, всі ці відомості знаходяться у вільному доступі Єдиного реєстру досудового розслідування в інтернетмережі.

Що тут сказати? Ну який ви злочинець? По своїй недолугості і з редакторським стільцем з однією ніжкою, стали винтиком політичної улесливості і брехні, де ПОДІБНЕ притягується ПОДІБНИМ.

Увесь інший «проносний» фактаж у «Перемозі» побудований на брехні, здогадках, припущеннях і низькопробних висновках. Все це не варте ані будь-якої уваги, а тим більше, коментарів. Не буду й «перли кидати …».

Виправдовуватись – доля слабких. Таким себе не вважаю, але по великому рахунку навіть це не головне. Приведу цитату одного відомого філософа і мудреця, бо вона дуже важлива для розуміння серйозних процесів, які відбуваються, як у нашому районі, так і у суспільстві, у побуті, сім’ях, у колі друзів (мовою оригіналу): «Друзья, любите ли вы врагов ваших? Умейте «гордиться» не только друзьями, но и врагами. Напрасно вы не любите врагов ваших. Вы должны их любить. Они такие старательные существа. Они так трудятся для вас. Они знают о вас больше, чем вы сами знаете. В старательстве своем они вам приписывают такие тонкие выдумки. В их представлении вы делаетесь и всемогущим, и вездесущим. И часто враги помогают вам – вашим лучшим идеям. И удары врагов так часто дают новых, невидимых друзей ваших. Окончив свои «дела», осмелевшие враги сядут в совет и митинги и будут без вас решать о вас … Потом они придут с разъяснениями, но все-таки врагами останутся. Пока не почувствуют удара искры-стрелы. Тогда, обедневшие, они делаются и осторожными и зрячими … Враги часто сердятся. А кто гневается, тот уже бессилен и неопасен. Истощив крик свой, они стараются замолчать вас, но как приятна работа в молчании. И криком, и молчанием они полезны вам. Ах, милые враги, если б вы иногда посмотрели, какой малюсенький человечек натравливает вас. Даже самые грубые сердца были б сконфужены таким руководителем и союзником. Я уже не говорю обо всем том, когда явные враги заставили вас осмотреться, проверить ваше знание и двинуться с новым упорством.

Да будут благословенны враги!

Редакційні трударі слова мені не вороги, це, швидше ті, хто заблукав по Кірова та Партизанській, і ніяк не можуть віднайти Світло та вийти на Дорогу. І блукають вони вже не один рік … Хоч пиши, хоч не пиши, критикуй, не критикуй – загаджену газету кращою, а головне, Правдивою, ви зробити вже не зможете, бо, по-перше, не хочете, та і не зумієте, а по-друге, – отруєні тими “бацилами”, які я вивчав під мікроскопом, і оприлюднив свій висновок про них у своїй вище написаній статті.

***

Мені не потрібні будь-які посади, депутатство, «положеніє» в суспільстві, будь-які посули чи преференції, а тим більше слава. Мене це абсолютно не цікавить.

Мені вже сьомий десяток, і як раніше, так і сьогодні, нічого і нікого не боюсь. Розумію, абсолютної свободи не буває, але споглядаючи назад, можу сказати: ніколи не одягав «смирительну» сорочку з-за вигоди чи ще чогось. Я такий, який є. Лише хочу допомогти молоді, яка закінчує вузи, щоб вона була затребувана і реалізована. Сучасна молода генерація амбітна, емоційна, заряджена на позитив, і вона хоче реалізувати себе для того, щоб наша держава стала врешті-решт міцною, красивою, заможною. А по-друге, я люблю Україну, – моя родина і близькі мені люди несуть у своїх душах і серцях той заряд доброти і любові, який допомагає і спонукає мене сказати публічно і своє слово Правди.

Любіть Україну! Слава Україні!

Віктор Пойдін, житель с.Новопскова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *