Корупція в медицині: як долають її наші колишні сусіди?

При виконанні проекту за підтримкою міжнародного фонду «Відродження» при дослідженні діяльності медичних установ Новопсковського району одному з членів нашої організації, внутрішньо-переміщеній особі Ковальовій А.Д., вдалося  потрапити та прийняти участь в іншому антикорупційному проекті, по якому вона потрапила до країн Балтії і подивилася як реформовано медицину після СРСР, як зараз працює медична система та як здійснюється боротьба з корупцією.

Під впливом побаченого і написана ця стаття, яку ми пропонуємо Вашій увазі.

 

Частина 1

Зараз в Україні розпочинається реформування системи охорони здоров’я. Стару систему справедливо критикують за неефективність та корумпованість, але майбутнє медицини чекають з острахом. Деякі, особливо медики на керівних посадах,  лякають людей тим, що системні зміни в охороні здоров’я призведуть до остаточної її руйнації. Це зрозуміло, бо мало хто уявляє, як взагалі має виглядати охорона здоров’я в Україні. Тому цікаво ознайомитись з досвідом наших колишніх сусідів по СРСР. Мені довелось це зробити під час стажування в Латвії у вересні цього року. Предметом вивчення були стратегії боротьби проти корупції в системі охорони здоров’я Латвії і Естонії та участь у цьому неурядових організацій. Зрозуміло, що розпочинати довелось з порівняння моделей охорони здоров’я  у цих країнах. Це виявилось цікавим і повчальним. Тож яка з цих країн має кращу медичну систему, що могла би стати для нас взірцем?

Передусім, слід зазначити, що ідеальної моделі медицини у світі не існує. Спроби Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я скласти рейтинг медичних систем виявились невдалими. Тому вважається, що оптимальна модель медицини має відповідати умовам і потребам конкретної країни  та загальновизнаним вимогам – забезпечувати доступність та якість медичних послуг, бути достатньо профінансованою та добре адміністрованою. З цієї точки зору і розглянемо системи охорони здоров’я у зазначених країнах Балтії.

Розпочнемо з Латвії. Реформи у сфері медицини Латвії почалися одразу після відновлення незалежності і тривають до сьогоднішнього дня. Систему медицини часто критикують як недосконалу. Утім, у ході експертних інтерв’ю з різними фахівцями майже усі учасники – від медиків до представників громадських організацій – не мали бажання радикально змінювати систему, пропонуючи лише збільшити фінансування і поміняти пріоритети.

Як же виглядає ця система і за що її критикують?

У Латвії, як і в Україні, існує Міністерство охорони здоров’я, яке займається організацією і функціонуванням цієї сфери. Охорона здоров’я фінансується переважно за рахунок податків. Ці кошти спрямовуються до державного агентства обов’язкового страхування. Державне страхування покриває базові потреби населення у медичних послугах. Ці послуги розділені на первинні, вторинні і третинні. Перші – це відвідання лікарів загальної практики (у нас їх зазвичай називають сімейними), дантистів тощо. Вторинні послуги надають у лікарнях чи амбулаторіях профільні лікарі певної спеціалізації. На третьому рівні знаходяться послуги висококваліфікованих фахівців. Існує також невідкладна допомога, що надається безкоштовно всім без винятку громадянам і негромадянам країни. Пацієнти можуть вільно обирати лікарів на всіх рівнях обслуговування. Їх права захищені Законом про права пацієнтів. При Міністерстві існує інспекція, незалежна від лікувальних закладів, яка перевіряє скарги; права та інтереси пацієнтів (особливо з серйозними хворобами) покликані захищати також неурядові організації та громадський пацієнтський омбудсмен.

На перший погляд ситуація у медичному обслуговуванні Латвії виглядає цілковито успішною, особливо у порівнянні з Україною. Про це свідчать і показники, які демонструють суттєве збільшення тривалості життя, зменшення рівня корупції тощо. Чому ж існує невдоволеність станом медицини, як громадян країни, так і міжнародних інституцій? Критики системи закидають владі і медикам хронічне недофінансування, нестачу медичних працівників, довгі черги до профільних лікарів та великий відсоток сплати пацієнтів за лікування.

На мій погляд, головна причина невдоволення полягає у тому, що критика здійснюється у іншій системі координат, за критеріями Європейського Союзу. Відтак, брак коштів у бюджеті пояснюють відносно низьким рівнем економічного розвитку країни у порівнянні з іншими країнами ЄС. Тому Латвія отримує фінансову допомогу для розвитку медицини.

Дефіцит кадрів викликаний тим, що молоді медики емігрують до скандинавських сусідів, де рівень зарплати, як і взагалі рівень життя, суттєво кращій, ніж у рідній країні. Зверніть увагу: місцева освіта і кваліфікація навіть молодих лікарів уможливлює роботу у скандинавських країнах з дуже високим рівнем медицини. Довгі черги це дійсно проблема, але найдовші з них існують переважно до висококваліфікованих фахівців; є також можливість звернутися без черги до приватних лікарень. Нарешті, середня доплата пацієнта за лікування в країні – трохи більше третини загальної суми рахунку;  плата за відвідування сімейного лікаря дорівнює вартості одного проїзду у маршрутці, а до профільного спеціаліста – 2-3 таких поїздки.

Дійсно, краще є ворогом хорошого. Це підтверджує і досвід Естонії, який вважається історією успіху.

Естонська система медицини дещо відрізняється від латвійської.  Вона сформувалася в основному ще на початку двотисячних років, а потім переважно вдосконалювалась. Охорона здоров’я у Естонії є децентралізованою,  хоча цю сферу регулює Міністерство соціальних справ, контролююча функція держави тут набагато менше. Фінансування медичних послуг здійснюється через Фонд страхування охорони здоров’я Естонії. Як і у Латвії, страхування тут є обовязковим для усіх мешканців країни, але воно здійснюється не за рахунок податків: на дві третини фонд страхування складається з відрахувань роботодавців. Страхування є солідарним, тобто за рахунок Фонду оплачується лікування непрацюючих – дітей, пенсіонерів тощо. Четверту частину розходів на лікування сплачують пацієнти. Як і у Латвії, невідкладна допомога є безкоштовною, а медичні послуги мають декілька рівнів На відміну від Латвії, права пацієнтів тут забезпечуються не окремим законом, а встановлюються шляхом контрактних умов з лікарем. У Естонії функціонують як державні органи інспекції, так і вельми авторитетні пацієнтські організації, які захищають інтереси пацієнтів у суді та успішно лобіюють закони на їх користь.

Окремо слід згадати ще одне неабияке досягнення Естонії в охороні здоров’я. Оскільки Естонія відзначається  надзвичайно високим рівнем електронних послуг (за що її навіть називають Е-стонія), у країні  запроваджено так зване електронне лікування. Це означає, що населення може через Інтернет записуватись на прийом до лікаря, отримувати електронні консультації та рецепти, знайомитись у цифровому реєстрі з даними про своє здоров’я, а за необхідністю та з дозволу пацієнта лікар     може отримати цю інформацію для лікування з будь якого комп’ютера. Це полегшує доступ до медичних послуг та підвищує їх якість, забезпечує прозорість медичних послуг, що суттєво зменшує рівень корупції в медицини.

 

 

Частина 2

 У першій частині статті йшлося про здобутки Латвії і Естонії у сфері медицини. Утім, чи гарантує навіть найкраща для країни медична система відсутність корупції? Почасти так, бо вона суттєво зменшує корупційні ризики. Статистика свідчить про великі успіхи Латвії і Естонії у подоланні корупції. Згідно з даними Євробарометру тільки 3% латишів і 1% естонців давали хабарі медичних працівникам при середньо-європейському   показнику 2%; неофіційні платежі здійснювали  у медицині 7% латишів і 3% естонців при середньо-європейському показнику 5%.  Проте  корупція існує всюди (і в медицині теж), де для цього існує можливість. Це підтверджують недавні факти.

Так, у цьому році саме за звинуваченням у корупції пішов у відставку міністр охорони здоров’я Латвії  Гунтис Бєлєвичс. У чому ж звинуватили цього «махрового корупціонера»? Мабуть він крав і брав мільйонні хабарі? Ви будете сміятися, але його звинуватили в том, що він без черги зробив собі дві невеликі операції, до речі, онкологічного характеру (правда, зволікання не загрожувало його життю). Йому тут же нагадали про його обіцянки зменшити в медицині очікувальні черги. Контрольний постріл зробив голова партії, з якої прийшов до влади цей міністр, заявивши про кінець політичної кар’єри колишнього колеги.

Гучний корупційний скандал з відставкою високопосадовця-медика  стався цьогоріч і в Естонії. Голова правління найбільшого в країні лікувального закладу (Північно-Естонської регіональної лікарні з 7 клініками і майже 4 тисячами персоналу) Тинніс Аллік теж пішов у відставку за звинуваченням у корупції. Чим же завинив цей «корупційний барон» перед вітчизняною медициною? Декілька разів з’їздив у сумнівні (як було заявлено) закордонні відрядження на семінари та зустрічі з німецькими партнерами – організаторами харчування у його лікарні. Сумніви викликало те, що під час одного відрядження було передбачено колективне відвідування фестивалю Октоберфест, а з Алліком їздила супутниця. Тож мабуть лікарня понесла астрономічні збитки, а німці ще й «нагріли» на грошах та підсунули неякісний харч? Зовсім ні, бо відрядження фінансувалися за рахунок приймаючої сторони або самих відряджуваних, а претензій до якості продуктів від постачальників, обраних на прозорому тендері, не зафіксовано.

Звичайно, можна і далі іронізувати щодо такого «розгулу корупції» у медицині країн Балтії. Утім, майже «нульова толерантність» до корупційних діянь виникла тут не сама по собі й існує завдяки постійним зусиллям усіх трьох секторів держави – уряду, бізнесу і громадянського суспільства. Яким же чином розпочалася і відбувається нині антикорупційна діяльність у Латвії та Естонії?

Окрім реформування системи охорони здоров’я, що суттєво звузило там корупційні ризики, у країнах було впроваджене національне і міжнародне антикорупційне законодавство спрямоване як на подолання та запобігання корупції, так і вирішення конфлікту інтересів. Як і у нас, величезну роль тут відіграли відповідні зобов’язання, взяті у зв’язку із вступом до Євросоюзу. У Латвії був утворений окремий орган, Агенція по боротьбі з корупцією (KNAB, скорочення з латиської мови), у Естонії аналогічні функції виконували різні непрофільні інституції (міністерства та відомства). До речі, саме KNAB розробив документ щодо корупційних ризиків у вітчизняній медицині і плану дій щодо їх подолання.

Була розгорнута медіа-кампанія проти хабарництва у медичних установах. На телебаченні показували документальні фільми, де прихованою камерою знімали факти отримання хабара або спроби це зробити. Спочатку реакція була різною, особливо з боку медичної спільноти: президент Національної Медичної Асоціації Латвії (і колишній міністр охорони здоров’я) П. Апініс виступив з критикою, мотивуючи це тим, що в результаті погіршаться відносини між лікарями і пацієнтами. Все ж з часом нові етичні стандарти в медицині посіли належне місце. Під час моєї розмови з латвійським лікарем я дізналась, що навіть яблука зі свого саду, принесені лікарю бабусею на знак подяки, вважаються там неприпустимим побором.

Відомо, що недостатнє фінансування медицини веде до поборів на користь незаможніх лікарів, до вимагання грошей у пацієнтів на потреби лікувальних закладів тощо. Оскільки медицина у Латвії постійно відчуває брак коштів, то цікаво дізнатися, як це впливає на корупційну ситуацію у державі. В Україні «спонсором» медицини медики зробили пацієнта, цинічно використовуючи безвихідне становище найбільш вразливого учасника системи охорони здоров’я. У країнах Балтії проблемами низької зарплати і недофінансування займаються саме ті, хто повинен це робити – профспілки. Саме латвійські спілки медичних працівників в ході постійних кампаній домагаються підвищення фінансування, виявляючи неабиякий креатив (наприклад, театралізоване вуличне шоу біля парламенту «Життя і смерть»). Саме профспілки Естонії разом з Національною Медичною Асоціацію домоглися підвищення вдвічі зарплати для медичних сестер.

Величезну роль у боротьбі з корупцією відіграє громадянське суспільство. Інколи воно прямо і безпосередньо втручається у хід подій, які загрожують антикорупційній діяльності. Так було під час «революції парасольок» у 2007 році: тисячі людей під проливним дощем вийшли на вулицю проти звільнення голови антикорупційної агенції; справа закінчилася відставкою ініціатора зміщення. Менш помітна діяльність різного роду громадських організацій – від незалежних дослідницьких центрів та місцевих відділів Міжнародної прозорості (Transparency International, яка щороку складає індекс сприйняття корупції) до пацієнтських асоціацій. Останні безпосередньо залучені до захисту прав пацієнтів, беруть участь у судових процесах, проводять громадські експертизи законодавчих актів, лобіюють нові законопроекти, розповсюджують корисну інформацію на медичну тематику.

Так що давайте навчатись у людей та берегти краще, що маємо у себе.  Лише людина, пацієнт, його задоволеність, життя та здоров’я повинні бути головним в процесі лікування та відносин.

Пацієнт – в перекладі той, що терпить, та може досить терпіти! Давайте діяти, згуртовуватись та захищати себе, професійних медиків, будувати нашу нову медицину.

 

ГО «Моя Новопсковщина»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *