Повернення в Україну

Нещодавно до рук мені потрапив останній номер газети «Республіка». Це офіційне друковане видання так званого «уряду ЛНР», яке завзято й дуже пафосно висвітлює життя «молодої республіки», всі її позитивні здобутки й напрацювання, ремонт доріг, боротьбу з бідністю, оборону її кордонів і щоденне знищення українських ДРГ, які без перестанку намагаються зіпсувати всю цю красу.

Читач спитає – до чого такий початок? Адже зрозуміло, що все це – пропаганда і, чим гірша ситуація на окупованій території, тим більшою буде брехня окупантів, і тим красивішими будуть статті про перемоги.

Такий вступ не випадковий і він, на нашу думку, є дуже доречним для однієї історії, що мала місце в окупованих Ровеньках. На цьому фото зображена Тетяна Волкова зі своїм чоловіком, звичайна сім’я на відпочинку. Однак історія цієї жінки є непересічною, а з останнього часу вона набирає трагічних ноток.

Після окупації окремих районів Луганської області російськими військами і встановлення там маріонеткового уряду Т. Волкова активно долучилася до діяльності місцевих органів влади ЛНР і була призначена на посаду заступника голови Ровеньківської районної адміністрації. Сумлінно виконувала свою роботу, допомагала людям, просувала в маси ідеї ЛНР, сварилася з вищестоячими чиновниками для покращення добробуту мешканців цього населеного пункту. Однак в один момент щось змінилося. Віра в «молоду республіку» зникла, безперервний крик у пустоту привів до розчарування, а неспроможність допомогти оточуючим – до радикальних дій.

Декілька днів тому назад Тетяна Волкова опублікувала на своїх сторінках в «Однокласниках» і «Вконтактах» заклик до всіх своїх знайомих вийти на акцію протесту та відстояти своє право на нормальне існування, заявити Плотницькому і його поплічникам про своє несприйняття такої ситуації. Пост отримав значний суспільний резонанс про, що свідчать коментарі під ним. Не всі, звичайно, позитивні, але більшість підтримала автора.

Продовження історії мало передбачуваний характер. Першими відвідувачами робочого кабінету нашої героїні після публікації звернення були автоматники з МГБ. Далі – більше. Погрози, залякування, записаний під тиском силовиків відеоролик із спростуванням заяви й звинуваченнями на адресу українських спецслужб.

Однак, сміливість цієї жінки вражає  і заслуговує на повагу. Після виходу з приміщення МГБ вона розмістила у себе на сторінках ще одне звернення, в якому вчергове заявила про своє принципове рішення й переконання та закликала оточуючих не вірити записаному відео.

Подальша доля цієї сміливої жінки мені невідома.

Ця історія, на нашу думку, є доволі показовою. Незважаючи на заяви лідерів “ЛНР” про чудове життя в республіці, всі розуміють, що це зовсім не так. Підтвердженням тому слугують черги пенсіонерів з окупованих територій біля банкоматів «Ощадбанку», сумки з продуктами, які вони переносять на собі в таку чудову й щасливу “ЛНР”. Зрештою, спілкування зі своїми знайомими, що проживають на окупованих територіях, дає нам картину реальної ситуації в цьому заповіднику «русского мира».

Повертаючись до постаті Т. Волкової, нині прослідковується слабка тенденція формування актиросійської колони в “ЛНР”, можливо, вона ще не проукраїнська у своїй переважній більшості, але вона є. Не прості люди, а чиновники заявляють про свою незгоду з таким станом речей, і в цьому є відмінність між ними й російськими чиновниками, які не бачили навіть самих дрібних проявів демократії на відміну від мешканців України, у тому числі тих, які свідомо підтримали “ЛНР” чи “ДНР”. Вони знали, що мали право на свою думку й могли її озвучити, й вони знову хочуть повернути собі це право, незважаючи на репресії та залякування. Сподіваємося, цей момент настане якомога швидше.

 

 

Донецький ліфтер

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *