Все повернути «взад»! Негайно!!!

Novopskov-350

 

Так думає про сьогоднішню ситуацію в країні п’ята колона Новопсковщини,
не розуміючи того, що Україна вже стала зовсім іншою…

Багато хто з читачів добре пам’ятає детективний серіал за однойменною назвою повісті Ю. Семенова. А згадалося це ось з яких причин. 5 лютого 2015 року у тижневику  «Новопсковщина» був опублікований мій матеріал «Ні-і-і, так літак не літає…» про серйозні проблеми районної газети «Перемога», яка останнім часом перетворилася на стіннівку під умовною назвою – «На службі холуйства». Відверто говорячи, від журналістів районки хотілося б почути публічний конструктив, бажання виправити ситуацію, вилікувати хронічний журналістський остеохондроз, який вже давно перетворився у клінічні спазми. А що ж насправді?

Телефонує працівниця редакції Т.Андрущенко, яка повідомила мене приблизно так: «Редакція уповноважена повідомити вас про те, що передплачена редакцією вам газета «Перемога» більше надходити не буде. Ми її у вас забираємо і передплатимо іншій сім’ї, можливо багатодітній родині, і вже вдогін телефонного монологу – «тому, що вам її бридко брати в руки». Успів сказати лише – «Дякую!» Тепер коротко суть справи. Я не просив ні редактора, ні будь-кого з редакції, щоб мені «на халяву» передплатили газету (хоча, коли ще редакторував у «Перемозі», з 80-х років минулого століття ми за редакційний кошт передплачували районку колишнім працівникам-пенсіонерам редакції). Зустрів мене якось редактор газети Є.Стрєльцов і повідомив про те, що редакція передплатила мені «Перемогу». Ну, що ж, спасибі. А тепер – відібрали! Відверто – мені стало смішно, а от за тих, хто ухвалював це рішення, не тільки прикро, а й гірко за убогість їх душі, недалекоглядність, моральну сліпоту і підлість. Адже районна газета «Перемога» – не секретне видання, воно необмежене у передплаті. З часописом можна ознайомитися у будь-який спосіб, але у той, який мені запропонувала редакція – зась! Бо критикуєш і лізеш туди, куди влазити категорично заборонено! Рекомендую – ви, шановні, й інших позбавляйте передплати на районку, хто посміє вас критикувати.

Взагалі на цю тему можна моралізувати до безкінечності і висновки цієї моралі не будуть на користь журналістського корпусу «Перемоги». Бо після моєї критики на адресу «районщиків» абсолютно нічого не змінилося (хоча чого там, є одна зміна – мене лишили «Перемоги»!) – те ж болото, затягнуте пліснявою, та ж жалюгідність у поданні матеріалів, невимогливе ставлення до себе як журналіста. Убогість. Сірість. Непрофесійність.

З цього приводу згадав О.Галича. Прогулюючись якось по Будинку творчості письменників (ще у ті далекі радянські часи), він побачив якесь дивовижне спорудження у вигляді гирі на тросу. Почав цікавитися у старожилів цього закладу: що це за споруда, що воно означає? Ніхто не знав, коли один дідок здивувався: «Як, хіба ви не знаєте, що це таке? Це ж гівномір! Гиря прив’язана до тросу, і коли рівень лайна піднімається, вона опускається, і тоді стає зрозуміло, що необхідно викликати асенізатора». Галича так захопило це улаштування, що він присвятив йому такі рядки:

Все было буднично и серо, и лес стоял, как неживой.
И только гиря говномера слегка качала головой.
Не все напрасно в этом мире, хотя и грош ему цена,
Покуда существуют гири и виден уровень говна.

Пристрій цей дуже важливий, тому що рівень калу з кожним роком все вище. У тому числі і в нашому районі. І мені думається, що саме дієва, висока, смілива і, головне, – чесна журналістика і повинна постійно слідкувати за цим рівнем, інакше ми скоро всі захлинемося… Подумалося, може й газетярам районки порекомендувати спорудити подібну новацію?! А може вона вже і є, тільки ми про це не знаємо?

Ми дорослішаємо, становимося іншими…

З крові, пролитої на Інститутській, ми пробудилися і почали обмиватися та прати свій одяг від
десятилітнього перебування в шапликах з помиями, в шапликах брехні, страху і приниження. Мені соромно, що за чверть століття моя країна не спромоглася створити для своїх громадян нормальних умов для достойного життя і вони були вимушені поневірятися по всьому світу у пошуках кращого життя, для якого-небудь заробітку, щоб годувати своїх дітей, свої сім’ї.
Країна, яка перетворилась у повію, яка продавала все заради того, щоб збагатитися до непристойностей або позбутися зубожіння. Вона не турбувалася про своє здоров’я, освіту, розвиток і довгострокові перспективи. Вона продавала дипломи лікарів, інженерів, юристів, а потім дорого розраховувалась за їх некомпетентність. Продавала судові вироки і закривала справи, продавала податкові привілеї і «міліцейський дах».

Люди у своїй масі ділилися на тих, хто прагнув урвати шмат побільший саме зараз, тому що влада зміниться і «малини» такої вже не буде, і тих людей, хто прагнув правдами і неправдами вижити. У 2014 році я вперше відчув гордість за мою безмежно красиву Україну. Продавати і грабувати країну, якою гордишся, неможливо. У нас є унікальний шанс збудувати нову країну, бо колишньої України вже не буде. Але ж є і така бидлота, у т.ч. у нашому районі, так звана п’ята колона, євнухи Путіна, які підглядають у замкову шпарину і хотять все повернути «взад». Негайно! Ця категорія людей вже, як сатанинську молитву, вивчили знакові і любимі для них слова – «українська хунта», «київські ………», «бандерівці, що захопили
владу…» та ще чимало всіляких підлостей продукують у маси, підзужують, брешуть, хамеліоннічають, інколи навіть маскуються під патріотів, тим самим стають ще небезпечнішими.

Путін і його гієнна партія крові пришвидшують еволюцію України. Така іронія історії: вбиваючи нас із «градів» і танків, він прискорює процес змін. Розумію, страшна ситуація, але ж Путін виплід відмираючої імперської ментальності, ніяк не зможе збагнути просту річ: Україну можна завоювати, але не можна підкорити. Тут, в Україні, завжди існував фермент опору. Це, по-перше, а по-друге, у самій Росії зараз відбуваються далеко не однозначні процеси. Як мітко підмітив відомий актор Гафт: «Гнойник созрел, лишь надави и брызнет. И потечет рекой кровавый гной. Народ российский разучился мыслить. Им делают инъекции останкинской слюной. Таких подонков не было во власти. Так на Земле еще никто не лгал. Он возбуждает низменные страсти, чтоб русский украинца убивал».

В унісон цьому. Нещодавно Путін видав Указ «Про удосконалення державної політики у сфері
патріотичного виховання». У ньому виділено два фундаментальних направлення: патріотизм – це любов до президента і ненависть до «кольорових революцій» у пострадянських країнах. На всю цю любов і ненависть виділено 2 млрд. руб. Красномовно!

Так це ще не все, говорить мені педагог, краєзнавець В.І. Золотарьов, у Росії нещодавно введено нову спеціальність після закінчення вузів – історик-ідеолог. Це не що інше, як якісь історико-ідеологічні «капелани», ідеологи «нашизації».

Все це зведеться, як підмітив один російський критик, до активізації пропаганди всього російського і паплюження всього закордонного. Добавлю, російські патріоти на дух не переносять Америку і Західну Європу, але будинки, вілли, квартири скуповують, чомусь, не у Північній Кореї, Ірані чи Білорусі, а в Ніце, Монако, Маямі. І до сімей на уїк-енд літають не в Тамбов, а у Лондон.

Не бійтеся казати правду, бо саме з неї виростають яскраві квіти розуму і свободи

Готуючи цей матеріал, вкотре роздумував і про ту ж районну газету «Перемога», про її працівників і саме видання, яке перетворили ті ж самі працівники, у жалюгідну помийницю, про кадри району, керівництво, наше селище, річку Айдар, взагалі про сутність, життєву позицію і взагалі порядність людини. Про неподобство, безсовісність, безкультурність окремих працівників, горлохватів з низькою свідомістю і самооцінкою – практично ми всіх їх знаємо, а сказати, публічно поставити таких зажерливих паскуд на місце або боїмося, або не хочемо. Саме колишній головний пахан Янукович і прагнув вибудувати у країні таку авторитарну диктатуру, щоб всі знали свої нари, а його вертухаї, «смотрящие» тримали народ в узді. Що там казати, багатьом це подобалося, бути підсвинком з замурзаною душою у хряка.

Після ряду публікацій моїх статей у «Новопсковщині» чимало її читачів телефонували мені і наводили просто жахливі приклади безсовісного ставлення окремих керівників до своїх підлеглих, їх цькування, приниження, про відверті прояви сепаратизму, ненависті до України і т.п. Кажу, а чому ви мовчите? Принижують вашу гідність, цькують, примушують вас бути «смотрителем» їх нічних горшків і ви на все це заплющуєте очі? Жахлива позиція.

Не втерплю, наведу приклад. Середня школа. Молодий але амбіційний та, головне, – безтолковий директор освітянського закладу. Посаджений на цю посаду за протекцією, починає вибудовувати таку політику у школі, як і сама процедура його призначення: сірість і нікчемність стають наближеними до його імператорського тіла, а ті, які знають справу, мають свою точку зору і доводять ділами свою професійність – становляться неугодними. Доходить до казусів, – «шистьорки»-нікчеми правлять бал. Завгосп за помахом пальця директора може викликати вчителя з уроку, така нагальна терміновість, як наче впала атомна бомба. Вчителям з іменем, авторитетом, оця «сірість» на педрадах затикає рота. Ну що тут можна сказати? Як можна охарактеризувати ситуацію, що склалася у шкільному педагогічному колективі, де панує дух підлабузництва, доносів, раболіпства і відвертого холуйства. «Свої», «чужі», – як на фронті, ось такий собі землетрусний котел, в оточенні учнів, і який може вибухнути у будь-який момент.

Це у продовження теми. Часто чую слова: «Від мене нічого не залежить. Хто мене послухає?», «Краще промовчу, бо й мені дістанеться». Ці люди по-своєму сумлінні: ходять на роботу, платять податки, ростять дітей. Ніхто з них не вважає себе відповідальним за те, що відбувається у колективі. Більше того, здивуються, якщо таку позицію хтось назве підлою: вони ж нічого не роблять поганого, за що ж так? Так і хочеться запитати, а з приниженою совістю, гідністю – вам жити подобається? Вам приємно бачити кожного дня підлість і брехню? Чи, можливо, цим песимістам затятим ці слова невідомі? Але є й інша частина населення, яка не просто мовчить, а вголос повторює все, що чує по брехливих російських телеканалах, обурюється українськістю, ненавидить українську владу і марить величчю східної імперії.

Жахливий баланс

Ви знаєте, страшний навіть не Путін. Він лише користується нашою слабкістю. Страшні ось такі інертні, називаю їх плазмоїдами, пасивні, заховані у скорлупі, люди. Не бійтеся їх, виховуйте, доказуйте, переконуйте.

Відверто говорячи, і перших, і других категорій населення все-таки менше. Мине ще чимало часу, коли зміниться їх свідомість, коли у їх серця і душі проб’ється промінь животворної надії. Сьогодні у нас залишається єдиний шлях – цивілізаційно-європейський. І йти по ньому, не зупиняючись. А ми разом з такими директорами, брехливими владцями тупцюємо на місці. Не можу не згадати іронічну відповідь українського поета, правозахисника Івана Світличного на закид начальника табору, де він сидів: «Час, вам, Світличний, стати на шлях виправлення!» Світличний відповів: «Ви не праві, громадянине начальнику, я твердо став на цей шлях. Тільки поки що не пішов по ньому!»

Для чого все це пишу? Ятрю своє серце, мовчки опоную до своїх противників, лаюсь з ними, прагну доказати істину… Бо не однаково мені! А кінця-краю сьогоднішнім буремним круговертям випробувань не видно. Тяжкі часи. Це правда! Достоту «время люте». Але мусимо перебути його, здолати всі труднощі і таки перемогти. Як говорив ще у 1847 році Т.Шевченко:
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Любіть Україну! Слава Україні!

Віктор Пойдін, член Національної спілки журналістів України

4 comments on “Все повернути «взад»! Негайно!!!
  1. p.egor сказав:

    Был разговор с нашим главой администрации Белик С.П.,ну где кадровые перемены? У нас все в
    порядке, отвечает. Сидят начальники, директора школ ходили на митинги за референдум, а у нас
    все в порядке. Может он хотел сказать, не переживай это холуи скажем любить Украину будут
    любить, скажем референдум, пойдут на референдум. Такой начальник какой себе коллектив
    наберет, как вы думаете? Вот так лизоблюды и стали у власти. И сейчас сидят, как и все
    предыдущие года готовы когда надо стать недоросом, только бы не трогали. Но такого уже не
    будет,мы вас будем долбить постоянно. Приходит конец вашему холуйству. Нравится вам
    Россия,поедете на вахты, а украинцы будут здесь работать!

  2. Валентина сказав:

    В очередной раз убедилась государство Украина нет. По улице Новопскова в великий День Победы пройдут нацисты, снесут памятники и братские могилы советских солдат. В 1945 СССР спасли Европу и в том числе и Украину от печей в концлагерях. Эта коричневая чума дошла и до Новопсковщины. Они быстро наведут порядок и чистоту нации. Нет свободы мнений, В истории это было. В своих статьях журналисты уже пишут под диктовку “нациков”. Писать о настоящем нужно иметь настоящий героизм

  3. egor сказав:

    Все верно, во время второй мировой войны 15 республик Москву защищали, а при этом сами были оккупированы, миллионы погибли, уже тогда Москва не считала жертвы, на костях людей войну выиграли.
    От фанатиков второй мировой войны скажу честно, уже тошнит. Лично у меня дед пропал безвести при форсировании Днепра
    и что мне кто-то запретит его помнить? Ну полный бред. А вот Украина как была, так и будет!

  4. egor сказав:

    Да и о какой, чуме вы Валентина говорите? Чума это года мой сын которого я учу страну любить, приходит и говорит, что слышал как учителя между собой говорят, что такой страны больше нет. Чума это когда всю жизнь был украинцем и вдруг понял, что ты новорос и схватил атомат стал стрелять по украинцам. Чума это когда соседи пишут фашист на заборе, только за то, что человек за свою страну в которой родился и вырос. Чума это когда на меня, обсолютно не знакомый мне человек кричал бендера и фашист, когда я нес украинский флаг. Чума это когда военные офицеры, принимают присягу другого государства.Вот чума которая всегда была с нами, а сейчас уходить не желает, зубами вцепилась.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *