«Ні-і-і, так літак не літає…», або про те, як журналістський «екіпаж» «Перемоги» захворів на дальтонізм і німоту

29.03.2015 22-46-04_0003
Відверто говорячи, думка поговорити про районну газету «Перемога» виникала давно, але все якось відганяв її від себе – як-не-як журналістиці і райгазеті, у тому числі, віддав майже чверть століття. В душі перемагали довгожиттєвий прагматизм, можливо журналістська корпоративність – з одного боку, а з іншого – ось такий собі песимізм і зневіра у те, що «Перемога» Завтра стане кращою, внутрішньо красивою, сильною.
Словом, принциповою, задиристою і, головне – читабельною. Зневіра ятрила душу, а тут ще й останні події у районі добавили вогню. Емоції стали тим серйозним поштовхом, який можна охарактеризувати одним словом – Дістало!

18 січня цього року по всій Україні, у т.ч. і у селищі Новопскові, відбулися марші пам’яті за загиблими у Волновасі, які зібрали тисячі небайдужих людей. Широкий звіт про мітинг біля районного Центру культури та дозвіля, а потім ходу його учасників по вулиці Леніна був опублікований у «Новопсковщині», газеті Верховної Ради України «Голос України». Процитую, що ж писала республіканська преса:

«… в Новопскові декілька сотень жителів селища (за різними оцінками було 400-500 чол. – авт.) та прилеглих районів пройшли ходою центральною вулицею районного центру з величезним синьо-жовтим прапором, що символізував єдність і неподільність української держави. На мітингу учасники ходи говорили про те, що дуже наболіло. «Російська псевдогуманітарна допомога, яка є насправді зброєю та боєприпасами, продовжує нести на схід України руїну. І в цій трагічній дійсності ми маємо усвідомити, що лише перемога у війні може забезпечити нам мир. Не лукавий «пацифізм», до якого закликають наші вороги та його підбрехачі в Україні, а лише українська міліарна сила зможе визволити Донбас від загарбників і принести на цю землю лад і спокій. Мир буде після нашої перемоги!» – наголосив голова Білокуракинської районної організації ВО «Свобода» Руслан Супрун. Учасники маршу тримали в руках плакати «Ми теж Волноваха!» та «Путін, руки геть від України!», скандували патріотичні гасла, зокрема «Луганщина, Донбас – це Україна!». На знак єдності й неподільності держави було пронесено великий 22-метровий національний прапор».

Процитував цю інформацію лише з однією метою – можливо хто з читачів не знав про заходи пам’яті, які пройшли по всій Україні, у т.ч. і в Новопскові. Але про цей захід «Перемога» й словом не згадала. Чому? Можливо, хтось з районних можновладців заборонив про це говорити публічно? Чи не вистачило елементаної журналістської етики – інформувати своїх читачів про районні заходи? На думку прийшли рядки Олександра Галича, який написав (правда, зовсім з іншого приводу): «Пусть другие кричат от отчаянья. От обиды, от боли, от голода… Мы-то знаем – доходней молчание. Потому что молчание – золото!» І тут би поставити ще один жирний знак запитання.

Але все-таки по великому рахунку головне не в цьому. І не в тому, що телефонуючи в редакцію, нікого з керівництва не знайшов, не в тому, що, розмовляючи (уже головою райдержадміністрації) з С.П. Бєліком (який, до речі, виступав на тому мітингу памяті і який є членом редколегії (!) райгазети «Перемога») були озвучені деякі серйозні питання щодо негативного іміджу райгазети серед читачів і ставленні окремих її працівників до виконання своїх обов’язків і т.д і т.п. Але головне те, що це давні і швидко прогресуючі наслідки районної нікчемної регіональної політики, холуйства і підлабузництва, перетворення недолугими районними владцями районного засобу масової інформації у, ось такий собі, провладний памперс. Але ж районна газета «Перемога» – видання територіальних громад Новопсковського району, а засновником газети – районна рада! На її утримання з бюджету району тільки на 2014 рік виділено понад 80 тисяч гривень. Це не особиста вотчина Чернявського чи Ярової-Тараш, до яких бігає на поклон редактор газети Стрєльцов по узгоджені для публікації ті чи інші матеріали. А чому ці питання не узгоджуються чи обговорюються на засіданні редколегії райгазети? І взагалі, це постійно діючий орган чи той орган, який … нехай самі члени редколегії додумають цю очевидну сентенцію та внесуть ясність про свій вклад у розбудову районного ЗМІ.

Мітко підмітив з цього приводу Альбер Камю – вільна преса буває хорошою чи поганою, це так. Але ще більше правильно те, що невільна преса буває тільки поганою.

Тут впору поставити й ряд інших серйозних і далеко не риторичних запитань. Яку взагалі функцію повинна виконувати районна газета? Інформувати читачів, жителів району про економічне, політичне, культурне, спортивне життя району, розповідати про проблеми, негаразди, складнощі тих же проблем, про які сказано вище. Врешті-решт писати про людей. Що, про це не знають місцеві журналісти? Знають! Далеко їхати за матеріалом? Ні на чому? І знову неправда! У редакції є автомобіль, який вже давно використовується м’яко кажучи за не призначенням. А чи звітував редактор газети, між іншим депутат, обраний ще від тієї бандитської партії регіонів про роботу районного ЗМІ на засіданнях постійних комісій, сесіях райради? Чи затверджувалася політична концепція райгазети, її спрямованість, а також плани роботи видання? Яку відповідь на ці питання могла б дати редколегія газети, адже всі ці питання лежать на порозі публічності, більш того – обов’язковості. А виходить так, що сама районна влада, яка обмазалася брудом, бездіяльністю, пасивністю – віддала газету на відкуп непрофесійних, заангажованих 2-3 працівників. І абсолютно були праві представники громади, що зібралися у РДА на зустріч з головою адміністрації С.П. Бєліком, які висловили чимало серйозних претензій на адресу райгазети. Правда, і на цій зустрічі журналістів не було. Не запросили, чи не побажали самі прийти. Мабуть, краще витягти з Інтернету якусь побрехеньку, чи якусь сумнівну на межі реклами рекомендацію, чим районка дуже зловживає.

Ось декілька прикладів. Газета за 7 червня 2014 р., сторінка «Калейдоскоп», заголовки деяких матеріалів: «Чим небезпечні ідіоти і чи можна з ними боротися», це як наче езопівське послання на другий поверх по вул. Кірова, 1; «Как заманить деньги в свой карман?», «Что делать, если муж алкоголик?» і тут же поряд «Горілка буває й корисною». А ось райгазета за 6 вересня 2014 року, той же «Калейдоскоп»: «Правила жизни философа Хань Сян-Цзы», на другій сторінці (вибірково) – «Вопросы, которые интересуют многих людей» (так і хочеться запитати, – а читачів?): «Почему голуби кивают головой?», «Почему при сильном ударе головы человек видит искры?, «Почему мухи летят только на крайне неприятные запахи?», «Почему пиво темное, а его пена – белая?» і т.д. Дійсно, калейдоскопічний російськомовний вінегрет. Хоч би подавали матеріал на одній мові, так прийнято в журналістиці, якщо районка українсько-російське видання. Але й це не головне. Прискіпливий читач та і журналіст районки, який готував ці сторінки, запитає, а що, не можна друкувати подібні (й інші матеріали) у райгазеті? Можна! Але повинна бути об’єктивна пропорція – не менше 60 відсотків – новини району, 30-35 відсотків дайджестних матеріалів. Районка – це не дайджест-тижневик з 26-34 сторінками, а лише спарена із декількох номерів районок видана за тиждень (у передсвяткові дні, можливо, на номер більше). І, підкреслюю – це видання територіальних громад, а не якесь бульварне читання.

Але останнім часом не пам’ятаю, щоб на сторінках районки виступали депутати райради, голови сільських і селищних рад, спеціалісти, прості люди. Збільшення тиражу видання залежить не тільки від цього, а й від красоти слова у цікавому матеріалі, новелі, замальовці, репортажі тощо. От і виходить, що люди передплачують «Перемогу» лише з-за того, щоб дізнатися, хто помер, чи кому день народження. Як сказав М. Сюсюк на нещодавній нараді з головою райдержадміністрації, по суті захищаючи сірятину «Перемоги», – ми передплатили газету ветеранам-пільговикам, які на неї чекають і, мовляв, вони раді, що газета безкоштовно друкує привітання ветеранам та співчуття. А ось про зміст газети мовчок.

Окремо хочу сказати про редакційні матеріали. Складується таке враження, що кореспонденція готується до друку та, що лежить на поверхні, без будь-якої системності, послідовності, наступності, тематичної спрямованості і, головне, – жанровості.

Більше того, окремі матеріали, особливо ті, які стосуються сьогоднішніх подій в Україні, і все те, що відбувається у нашому районі (військові дії, патріотизм наших земляків, гуманітарна допомога, а тепер ще й мобілізація, призов в армію і т.д.) або зовсім замовчується, або подаються читачам тенденційно, з прихованим єзуїтством, сарказмом. Безумовно, окремим читачам такі матеріали подобаються. Чого там, це ті читачі, які вже давно ждуть Путіна, на жаль, є такі і серед працівників редакції, які займають чисто сепаратистські позиції. Яка ж тут може бути об’єктивність, чесність у подачі інформації?!

У газеті відсутні плюралістичні позиції читачів, жителів району, абсолютно відсутня будь-яка аналітика, критика, листи читачів тощо. Всі ці набуті традиції райгазети минулих десятиліть (!) випечено розжареним кайлом тупими методами управління сьогоднішнього керівництва «Перемоги».

Не буду далі вдаватися у подробиці. Це дуже серйозна тема розмови для внутрішньої політики редакції.

Мабуть, досить. Все, що тут написав, прозвучало приблизно так – дозвольте вас покритикувати, а дуже серйозна розмова повинна відбутися у самій редакції. Необхідно проаналізувати матеріали, зробити огляд номерів «Перемоги» за декілька місяців, повернути у журналістську практику проведення летючок, планерок, чесно і відверто обговорювати матеріали, які засилаються до друку. Верстати газету у редакції, а не у підпіллі. І ще багато чого необхідно зробити. Бо газета хвора! Часи сьогодні непрості, йде війна, російський агресор плюндрує нашу українську землю і райгазета повинна об’єднувати наш районний люд, територіальні громади, а не відшукувати в Інтернеті мертвих «черв’яків» і випліскувати їх у читацьку аудиторію. Та й писати необхідно красиво, з любов’ю, а то візьмеш районку у руки, читаєш і дивуєшся: ну не пишуть вже так! Тхне старим салом, лоєм, мертвечиною…

Знаю, мій публічний виступ журналістам «Перемоги», а також їх «соглядатаям» не сподобається. Ну що ж, правду слухати – не мед пити. Думаю, що буде і якась публічна відповідь. Рекомендую, обговоріть проблеми, накресліть план виходу з кризи, по суті з безвиході, з помийної ями, а не зносьте злість на автора. Давно вже пройшов серйозну журналістську школу, цькування, приниження, публічні обструкції і, що головне, все виявилося брехнею. Сьогодні всім нам, журналістам у першу чергу, необхідно скрупульозно, крок за кроком відновлювати історичну правду і справедливість. А проблема, на жаль, у тому, що ми багато брешемо і нам брешуть, ми окутані брехнею, зростаємо в брехні і живемо з нею роками, примирюючись, тому що так вигідно і легше.

Я, наприклад, не пам’ятаю такого стону відверто брехливої російської пропаганди, яка випліскується на Україну з такою жахливою безсоромністю і безсовісністю, як сьогодні.

У радянські часи низький рівень моралі ще можна було якось пояснити – але не виправдати! – страхом, пресом ідеології, репресіями, приниженням гідності, а в сучасній людині ми, вочевидь, бачимо зовсім інше ставлення до сорому і совісті. Ось для журналістики ці проблеми – бездонний колодязь ідей. Дерзайте! Бо журналістика саме й існує для того, щоб уберігати суспільство від брехні.

… Часто спілкуюся з різними людьми, їх різними уподобаннями – добрими і злими, чесними патріотами і не дуже. Дехто з них відверто висловлює сумнів, щодо директивних представлень про справедливість, про те, що необхідно бути чесним стосовно держави. «Як це? Вони ставляться до нас нечесно, а ми з ними повинні по-чесному?» Як сказав один з них: «Ні-і-і, так літак не літає…»

Сьогодні у кожного патріотичного українця піднялася планка справедливості на дуже велику висоту, більшість прагнуть захиститися від недобрих людей. Комусь це вдається, комусь – ні. Та все ж справедливість – це правда, а там, де правда – там Бог.

Любіть Україну! Слава Україні!

Віктор Пойдін, кореспондент райгазети «Перемога» 1979-1983, редактор газети
1986-2004рр, член Національної спілки журналістів України з 1985р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *